1 Марія

Спочатку чую роздратований крик, а потім чийсь розпачливий зойк. Я лаврую між машинами, мов крейсер. Десь когось ображають. НА мене це діє, мов червона ганчірка на бика. З дитинства терпіти не можу несправедливість. 

Картина, яку бачу біля однієї з припаркованих машин, змушує серце битися частіше, а кінчики пальців тремтіти від припливу норадреналіну. 

Якийсь багатій дає стусанів безхатьку. 

Чомусь відразу пригадую тітку Іру. В її шубі з соболя і високій шапці. Як вона зверхньо і з огидою на обличчі дивилася на нас із батьком. Так само незнайомець зараз дивиться на того нещастно жебрака. Певно розсердився, що бідняк опинився поруч з його дорогою тачкою. 

— Гей! Відійшов від нього! — кричу я до чоловіка. І ще більше пришвидшую крок. 

Але мажор мене не чує. Вся його увага на безхатька. 

— Красти у мене було твоє найгірше рішення! — він бʼє нещасного ногою в живіт, той згинається навпіл. 

Все. Завіса. Мене обриває. Я підлітаю до мажора, хапаю за плече і розвертаю різко до себе. Здоровий бугай. Такого не просто зсунути з місця. Але, як казав наш тренер, “чим більша шафа, тим гучніше падає”!. Виверт руки, яка тягнеться до мене, і штовхаю його в груди, так що він вдаряється спиною в свою машину. 

— Руку зламаю! — обіцяю я йому. Хоча погроза біль теоретична. У мене сил на таке не вистачить. Куди там мої шістдесят кіло супроти його маси. 

— Ти обалділа, чи що? — гнівається мужик. — Він мою тачку подряпав! 

— О так! Фарба на тачці значно важливіша людського життя! — кажу я йому. Біля ніг стогне нещасний жебрак. — Ви як? — питаю ц того. Бачу, що одяг хоч і подраний, але доволі чистий. Борода теж акуратно підрізана. От тільки ніс з червоними прожилками видає в ньому шанувальника пляшки. 

— Я випадково, випадково!... — бурмоче той. — Просто трохи оступився… Я не хотів нікому нашкодити!

Стаю так, щоб прикрити його спиною від мажора. Той насуплюється.

— Не лізь не в свою справу, дівчинко. Відступись!

— Тобто ти його ще зібрався бити? — впираю руки  в боки. — Тільки через мій труп! Я не допущу, щоб такий як ти ображав слабшого! 

— Бляха, а хто мені відшкодує фарбування? Ти знаєш, що фарбування одразу здешевлює тачку? — гнівається той.

— Ой, заплач ще, що втратив пару тисяч гривень, — фиркаю. — А ти знаєш, що відбиті нирки вкорочують життя на десятки років? 

— Яких нафіг гривень, це беха! Ти сліпа, чи тупа? — продовжує він.

— То і що що беха? Якщо мав гроші на беху то маєш і на її обслуговування. Чи на КАСКо не вистачило? 

— Я за справедливість! Мені ці гроші не з неба падають, дівчинко! І цей козел буде платити!

Чорт. Я ловлю його погляд і впадаю в якийсь ступор. В нього такі добрі очі. Не може так бути. В цьому житті все якось догори дригом. Говорить такі злі слова, а погляд теплий. 

Чомусь відчуваю, як червонію. Під його поглядом. 

— Не думаю, що у цієї людини, — киваю на безхатька, який вже встиг підвестися. — Є гроші. Але і його вина ще не доведена. 

— Ти притрушена, чи що? Авжеж, це він винен! І так, він не заплатить грошима. Тому я і маю провчити його!

— У тебе є страховка. А що є у нього? — я готуюсь сама провчити мажора. Пофіг на магію його погляду. Сковтую грудку в горлі. — І припустимо я сильніша тебе, я теж можу тебе відмудохати? 

Він хмикає. Майже сміється наді мною, але все ж вчасно себе зупиняє.

— Ти? Відмудохати? Хіба що трохи розважити… В іншій, горизонтальній площині.

Не витримую. У мене завжди емоції брали гору над реакціями. Як не боролась з цим… От  і зараз. Рука летить до обличчя хама швидше, ніж я подумала, що роблю. Б’ю його не з кулака, а образливим, гучним ляпасом. Як манірна дівка. Фу, Машка, тренер би поставив незалік за цей удар…