8.4

Увесь Олімп жив лише однією подією. Божественними Іграми.

До них готувалися всі: боги, напівбоги, воїни й навіть прості мешканці небесного царства. Це було не просто змагання, а свято могутності, честі та слави. Тут кожен міг показати перед усім Олімпом справжню силу, відточену майстерність і право називатися найкращим серед богів.

Щороку Ігри збирали тисячі глядачів. До Олімпу прибували гості з найвіддаленіших куточків світу: із морських палаців Посейдона, із володінь Геліоса, із гірських храмів Артеміди, із підземного царства Аїда та навіть із далеких островів, де поклонялися безсмертним.

Небесні колісниці одна за одною спускалися до величезної арени. Білосніжні трибуни були переповнені. У повітрі майоріли золоті прапори із символами дванадцяти великих богів, а жерці палили священні пахощі, наповнюючи арену ароматами лавра, мирри та оливкових гілок.

Усе сяяло, жило та чекало початку і нарешті над ареною пролунав могутній удар небесних сурм. Золоті ворота повільно відчинилися, у супроводі блискавок на головну арену велично ступив Зевс.

Усі присутні одночасно підвелися зі своїх місць.

— Вітаю вас, безсмертні! — його голос луною прокотився всім Олімпом. — Сьогодні ми знову визначимо найсильнішого серед богів! Нехай кожен покаже свою майстерність, честь і силу, але пам'ятайте... справжній переможець, це не той, хто сильніший фізично, а той, хто здатен перемогти самого себе!

Трибуни вибухнули оваціями. Змагання розпочалися. Один за одним на арену виходили наймогутніші воїни. Серед них: одні керували громами, інші здіймали землетруси, треті створювали буревії, полум'яні вихори чи крижані стіни.

Кожен двобій ставав видовищем. Полум'я зіштовхувалося з льодом, блискавки розсікали небо, вода здіймалася багатометровими хвилями.

Трибуни безперервно вибухали вигуками захоплення та коли на арену вийшов Олександр...

Щось змінилось... він ішов спокійно. Не було зарозумілості чи бажання когось принизити, а впевненість воїна, який знає власну силу.

У його руці з'явився тризуб Посейдона, навколо якого одразу здійнялися водяні потоки. Вода слухалася кожного його руху, ставала мечами, щитами, хвилями й списами.

Супротивники змінювали один одного, результат залишався незмінним. Кожен із них рано чи пізно опинявся на землі. Швидко, динамічно, без жорстокості чи приниження. Олександр перемагав настільки майстерно, що навіть його суперники після бою схиляли голови на знак поваги.

Першим суперником Олександра став могутній син Гефеста - Бронт, знаний на весь Олімп своєю незламною бронею. Коли він ступив на арену, земля здригнулася під вагою його обладунків, а в руках він тримав величезний молот, розпечений до білого.

— Починайте! — прогримів голос Зевса.

Бронт ударив першим. Молот з гуркотом розколов арену, здіймаючи в небо уламки каміння та Олександр навіть не здригнувся. Він ковзнув убік так легко, ніби сам океан підхопив його ноги. Потужний удар тризуба створив хвилю води, яка не атакувала ворога, а миттєво охолодила розпечений молот. Пролунав різкий тріск. Зброя Бронта вкрилася крижаними тріщинами, ще одна блискавична атака, і важкий молот вилетів із рук господаря. Олександр швидко приставив тризуб до його грудей.

— Переможець - Олександр!

Трибуни вибухнули оплесками.

Другим вийшов син Гермеса - Лікон, найшвидший бог молодого покоління.

— Якщо зможеш хоча б торкнутися мене, то я визнаю поразку! — насміхнувся він.

За мить його вже не було видно, а сріблясті спалахи кружляли навколо арени. Глядачі навіть не встигали стежити за рухами.

Олександр заплющив очі не дивлячись він слухав шум повітря, ледь відчутний свист кроків, подих і у потрібну мить він різко обернувся. Тризуб описав коротку дугу. а Лікон буквально налетів на вістря власною швидкістю. Його кинджал випав із руки.

— Як?.. — лише прошепотів він.

— Швидкість нічого не варта без передбачення, — мовив Олександр.

Третім суперником стала донька Артеміди - Калліста, неперевершена лучниця. Вона навіть не дала сигналу до початку, а стріли вже летіли. Десятками... о ні, сотнями. Вони сипалися дощем із неба.

Олександр крутанув тризуб, навколо нього здійнявся водяний купол і кожна стріла, торкнувшись води, втрачала силу й падала донизу.

Калліста змінила тактику, тепер одна-єдина безшумна стріла летіла просто в серце.

Олександр дочекався останньої миті та егкий помах... тризуб відбив стрілу так точно, що вона встромилася просто біля ноги самої лучниці. Дівчина повільно опустила лук.

— Здаюсь.

Четвертим суперником став велетень Титан Агелон, який мав силу десятьох богів. Він не користувався магією, тільки кулаки. Перший удар підняв таку хвилю пилу, що всі завмерли. Олександр кілька хвилин лише ухилявся. Вивчаючи кожен рух противника, а потім усміхнувся.

— Тепер моя черга.

Вода під його ногами миттєво вкрила арену тонким шаром льоду. Агелон зробив ще один крок... і втратив рівновагу. Велетенське тіло з гуркотом упало. Перш ніж він устиг підвестися, тризуб уже торкався його шиї. Груба сила знову програла холодному розрахунку.