8.3

Три дні мук, які назавжди змінили Скірона.

Перший день став справжнім пеклом. Чорні смуги, мов живі змії, повільно розповзалися по тілу Скірона, залишаючи після себе нестерпний пекучий біль. Важкий подих роздирав груди і відчуття, мов легені наповнилися розпеченим попелом. Здавалося, що кістки тріскаються одна за одною, а кров кипить у венах.

Він раз у раз переводив погляд на двері. Ще трохи... ще кілька хвилин... і Селена прийде. Вона ж завжди приходила, навіть коли він кричав на неї чи ображав або відвертався заради Дафни... приходила постійно.

— Селено... — шепотів він.

Та двері залишалися зачиненими.

Другий день був ще страшнішим. Біль уже не мав хвиль, а ставав суцільним. Скірон майже не спав. Варто було лише заплющити очі, як перед ним виникали уривки минулого.

Ось Селена перев'язує його рани, простягає руку, усміхається, а потім... образ змінювався... проходила повз нього, тримаючи Олександра за руку, навіть не дивилася і від цього бачення боліло сильно, сильніша ніж від самого прокляття.

— Ні... — стискав зуби Скірон. — Це неправда... вона не могла...

Але пам'ять безжально показувала кожну його помилку: як він відштовхував її, сміявся з неї, сліпо вірив Дафні, дозволяв принижувати ту, що мовчки рятувала його знову і знову.

Третій день добив його остаточно. Сили майже залишили тіло, прокляття ніби висмоктало не лише здоров'я, а й усю гординю. Він лежав нерухомо, дивлячись у стелю, а біль уже притупився. Залишилася тільки порожнеча і зрозумів те, чого не хотів визнавати. Селена не прийшла, просто... не захотіла. Обравши себе і це найстрашніше, що могло з ним статись. Скірон заплющив очі.

— Значить... усе закінчилося...

Перед ним знову постала Селена, не та дівчина, яка роками благала його про взаємність, а велична донька Зевса і поруч із нею стояв Олександр. Вони усміхалися одне одному так щиро, як колись він навіть не намагався усміхнутися їй. У грудях щось обірвалося. Він усе ще думав про неї... прийнявши одну істину: вона більше не належить його світу.

Три дні прокляття закінчилися та справжня кара лише починалася. Тепер Скіронові доведеться щодня жити з усвідомленням, що він власноруч відштовхнув жінку, яка була готова віддати за нього навіть частину своєї божественної сили і жодне прокляття Цербера не завдавало такого болю, як ця правда.

Після трьох днів мук Скірон ішов вулицями Олімпу, опустивши голову. Ще недавно його кроки були впевненими, погляд зверхнім, а навколо завжди відчувалась сила і влада. Він був відомим сином Ареса, воїном, якого боялися і поважали, а зараз... ішов сам, без захоплених поглядів, без розмов про його велич, без відчуття, що весь світ лежить біля його ніг.

Прокляття Цербера залишило не лише слід на його тілі, а мов випалило все те, що він так довго приховував від самого себе не про перемоги, не про владу і не про те, як довести свою перевагу. Марив днями і ночами про Селену. Її погляд, коли вона зрозуміла правду; біль у її очах, який він колись не хотів помічати; скільки разів вона була поруч, а він обирав не її.

"Як я міг бути таким сліпим?.. Як міг не побачити, хто насправді стояв переді мною?"

Запитання, на яке він не міг знайти відповіді, як повернути її довіру, бо силою тут не зарадиш, неможливо було перемогти ворога мечем чи змусити серце пробачити.

Саме тоді повз нього пройшла група богів, одразу впізнавши колись гордого Скірона, який ще нещодавно стояв поруч із наймогутнішими богами Олімпу.

— Погляньте-но, це ж Скірон, — засміявся один із них. — Готовий посперечатися, що зараз він дуже шкодує про свої рішення.

— А ти чув? — відповів інший. — Кажуть, Селена після заручин із Олександром зовсім змінилася, зараз неймовірно ніжна з ним.

— Ще й постійно пече йому свої знамениті пироги, — додала богиня з усмішкою. — Кажуть, Олександр їх просто обожнює.

Скірон завмер. Пироги, це ж проста річ була лише їхньою маленькою традицією. Готувала їх для нього одного.

— До речі, через три дні починаються Божественні ігри, — продовжив хтось. — Цього року саме Леді Селена вручатиме оливковий вінок переможцю.

— Минулого року переміг Олександр, — задумливо мовив інший бог. — Цікаво, хто стане переможцем цього разу?

Кожнісіньке слово проникало у його свідомість, мов отрута.

"Вона пече йому пироги..."

"Вона дивиться на нього так само, як колись дивилась на мене..."

"Усе це мало бути моїм..."

Скірон повільно стиснув кулаки. Він увив образи Селени та Олександра те, що колись належало йому і, що він сам віддав.

Раптово він різко розвернувся, погляд був настільки холодним і лютим, що боги одразу замовкли. Більше не жартували, а просто відступили вбік і пішли своїми шляхами та вони навіть не здогадувалися, що їхні слова запалили в ньому новий вогонь. Не каяття, не любов, а одержимість.

"Олександр забрав моє місце..."

"Він отримав те, що мало належати мені..."

"Селена повинна була бути поруч зі мною..."

У його голові народжувалась небезпечна думка. Якщо він не може повернути колишню велич словами... він доведе її силою. Скірон підняв погляд. Через три дні будуть Божественні ігри і він не просто братиме участь, він переможе та знищить Олександра чого б це йому не коштувало.