7.4

Не витримавши цього жалюгідного скиглення, одна з найвідданіших служниць Селени рішуче вийшла вперед.

— Кожного разу, коли Дафна підставляла Леді Селену, ти навіть не намагався розібратися і без жодних доказів ставав на бік Дафни, принижував Селену, звинувачував її... а тепер думаєш, що вона повинна тебе пробачити? Навіть не мрій!

Скірон завмер.

— Ти сказала... Дафна підставляла Селену весь цей час?

Служниця лише гірко всміхнулася.

— Кожного разу, а ти був настільки сліпим і самовпевненим, що знову й знову ковтав її брехню та навіть не намагався вислухати Селену.

Ці слова вдарили по його гордості досить сильно... але Скірон мовчав. У голові один за одним спалахували спогади. Усі ті моменти, коли він кричав на Селену, коли не вірив їй, коли принижував її перед усім Олімпом.

Та щоразу поруч стояла Дафна...

"Невже... це все було правдою?"

Він повільно підвів очі на Селену.

— Я... не знав... — його голос зрадницьки тремтів. — Селено, я дізнаюся всю правду, клянусь, я все виправлю і заслужу на твоє прощення.

Не дочекавшись відповіді, він різко розвернувся й кинувся геть, йому потрібна була лише одна людина і це Дафна.

Тим часом вона навіть не здогадувалася, що її світ ось-ось остаточно завалиться. Вона власноруч спекла улюблений пиріг Скірона й терпляче чекала біля палацу Ареса. Побачивши його здалеку, її обличчя одразу осяяла солодка усмішка.

— Скіроне!

Та він навіть не подивився в її бік. Швидкою ходою попрямував до палацу, ніби її зовсім не існувало та Дафна поспішила наздогнати його.

— Я... я спекла твій улюблений пиріг. Може... скуштуєш?

Скірон різко вихопив страву з її рук і на одну мить Дафна навіть подумала, що він пробачив її, але вже наступної миті пиріг із силою полетів на землю. Тарілка розлетілася на друзки.

— Досить! — гаркнув Скірон. — Я все знаю!

Дафна зблідла.

— Я думав, що ти обдурила мене лише три роки тому, але виявилося, що ти весь цей час підставляла Селену й удавала із себе невинну жертву!

— Ні... Скіроне... усе зовсім не так...

— Замовкни! Я більше не поведуся на твою брехню!

Дафна відчайдушно схопила його за руку.

— Будь ласка... не роби цього... ми були разом три роки... невже ти нічого не відчуваєш до мене? Дай мені ще один шанс...

Скірон повільно висмикнув руку. Його погляд був холоднішим за кригу.

— Ніколи.

Він дивився на неї так, ніби бачив перед собою абсолютно чужу людину.

— Я поверну Селену і вона стане моєю законною дружиною, а ти... якщо ще хоч раз з'явишся переді мною обіцяю, що пошкодуєш.

Сказавши це, він навіть не озирнувся. Важкі двері палацу зачинилися просто перед обличчям Дафни.

Вона залишилася стояти посеред дороги не рухомо та не плакала, лише дивилась на розбитий пиріг, що лежав на холодному камінні.

"Він... справді мене покинув..."

У грудях усе стислося від болю і він дуже швидко почав перетворюватися на щось інше - на невпинну ненависть. Очі Дафни повільно втратили свій розпач.

"Селено... Це ти забрала в мене все."

Вона повільно стиснула кулаки.

"Якщо я не можу бути щасливою... то й ти не будеш."

Тим часом Скірон уже зник за дверима палацу та він ще не здогадувався, що найважча розмова чекала на нього попереду. Арес знав про всі його останні вчинки і на цей раз батько більше не збирався мовчати.