7.3

— Дай мені хоча б один шанс! — благав Скірон, стоячи під пильним наглядом варти біля воріт палацу.

Селена скривилася. Вона вже не мала жодного бажання слухати його нескінченні благання та важко зітхнувши, перевела втомлений погляд на Олександра.

— Ну він зовсім не знає міри...

Олександр лише ледь усміхнувся.

— Раніше, коли він хотів тебе бачити, ти ніколи не відмовляла, здається... ти справді його відпустила.

Селена підійшла ближче й ніжно поклала руку на його плече.

— Олександре, якщо я обрала тебе своїм нареченим, то цей вибір остаточний. Щоб не сталося, я буду поруч із тобою, а щодо Скірона... живий він чи мертвий це вже мені байдуже.

Від цих слів серце Олександра наповнилося теплом, підвівшись із свого крісла, не приховуючи задоволеної усмішки.

— Схоже, він остаточно зіпсував нам сніданок, тож піду поясню йому, що час уже припинити цей цирк.

— Селено! Я не піду, доки не побачу тебе! — знову лунав відчайдушний крик за воротами.

Та цього разу перед Скіроном з'явилася зовсім інша постать. Це був Олександр, такий спокійний та у його руці повільно матеріалізувався священний тризуб Посейдона, блакитне світло водної стихії струменіло вздовж тризуба, а навколо наконечників кружляли потоки морської енергії.

— Забирайся звідси, — холодно промовив він.

Скірон лише презирливо посміхнувся.

— Я не піду без Селени.

Очі Олександра стали крижаними.

— Тоді не звинувачуй мене в тому, що станеться далі.

У відповідь Скірон із силою встромив свій вогняний жезл у землю. Полум'я вирвалося в небо і навколо нього здійнявся шалений вихор із вогню, попелу та гарячого вітру. Стовпи полум'я, немов живі змії, рвонули просто на Олександра.

Та син Посейдона навіть не здригнувся, одним рухом здійняв тризуб та земля затремтіла. З-під мармурових плит вирвалися могутні потоки води, що закрутилися навколо нього величезним водяним щитом. Полум'я врізалося в хвилю, пролунав оглушливий вибух та гаряча пара миттєво накрила весь двір густим білим туманом.

— Це все, на що ти здатен? — гримнув Скірон, вириваючись крізь пару.

Його жезл знову спалахнув, вогняні списи один за одним полетіли в бік суперника.

Олександр відповів без жодного слова та наступний удар він зустрічав водяними потоками, що розсікали полум'я, немов гострі клинки.

Вогонь і вода шалено зіштовхувалися, повітря розривали вибухи, небо почорніло, грім прокотився над Олімпом, а блискавки розтинали хмари, ніби самі боги спостерігали за поєдинком двох спадкоємців могутніх стихій.

Стихії ревіли одна на одну: вогонь намагався поглинути воду. а вода вперто гасила полум'я. Жоден із них не хотів відступати.

Для Скірона це була боротьба за останній шанс повернути те, що він втратив власними руками, а для Олександра, це захист жінки, яку він поклявся берегти, і право довести всьому Олімпу, що відтепер саме він стоятиме поруч із Селеною.

Здавалося, що сам Олімп затамував подих, спостерігаючи за зіткненням двох стихій, які не бажали схилитися одна перед одною. Та все ж у запалі бою Скірон припустився фатальної помилки. Захоплений власною люттю, він втратив пильність. Один точний удар і він важко впав на спину. Болісно вдихнувши, підвів погляд на суперника.

— Селена тебе не любить! — прохрипів він крізь біль. — Вона лише використовує тебе... щоб я пошкодував, що втратив її!

З диким ревом Скірон знову кинувся вперед та Олександр навіть не здригнувся, його рухи були чіткими, виваженими, без жодної зайвої емоції. Він ніби передбачав кожен випад суперника і сила води була спокійною, але невблаганною. Цього так бракувало Скірону.

Олександр легко відбив атаку, різким рухом вибив із рук противника жезл і, схопивши його за комір, притягнув до себе.

— Ти зрадив її, граючи на два фронти, — тихо, майже шепотом промовив він.

Від цього голосу навіть Скірон мимоволі здригнувся.

— Ти не маєш права говорити мені про любов.

— Це... було непорозуміння... — уже без колишньої впевненості відповів Скірон, відводячи очі. — Я все виправлю... але як би там не було... вона досі мене кохає. Знай своє місце й тримайся від неї якнайдалі!

Цих слів виявилося достатньо, Олександр більше не стримувався. Потужний удар у бік змусив Скірона зігнутися від болю, у ту ж мить вістря тризуба зупинилося біля його горла.

— Це твоє останнє попередження, — холодно промовив Олександр. — Тримайся якнайдалі від моєї нареченої. Якщо ще хоч раз наблизишся до неї, я клянусь водами всіх морів, ти дуже пошкодуєш.

— Ніколи! — прохрипів Скірон, лежачи майже без сил.

Він підвівся та знову кинувся вперед. Вогонь спалахнув навколо нього шаленим вихором, полум'я здіймалося до самого неба, а від жару почало тріскатися каміння.

Олександр відповів стихією води. Величезні хвилі здіймалися над палацом, утворюючи могутні потоки, що гасили полум'я. Вода й вогонь раз за разом зіштовхувалися, здіймаючи хмари пари, над небом гуркотів грім, а блискавки розтинали хмари, немов сам Зевс спостерігав за цією битвою.