Розділ 7. До і після

Ситуація стрімко набирала обертів. Скірон більше не хотів чекати. Йому здавалося, що все можна виправити просто зараз. У його голові існувала лише одна перешкода і це був Олександр.

Він досі був переконаний, що Селена кохає його так само палко, як колись.

Ох, Скірон... яке ж ти нерозумне створіння...

— Зупинись, Скіроне, — Селена повільно підійшла до нього майже впритул. У її очах не було ні болю, ні жалю. Лише холодна відраза. — Коли я дивлюся на твоє обличчя... відчуваю тільки огиду.

Він відчув, ніби отримав удар та мимоволі відступив на крок назад та у цю мить Дафна, ридаючи, кинулася до нього й обхопила його руку і ногу.

— Скіроне... не роби цього... не поступай так зі мною... — благала вона крізь сльози. — Усе, що я робила... лише тому, що безмежно тебе кохала. Ми ж збиралися заручитися... ти обіцяв мені...

Скірон мовчки вислухав її, на його губах повільно з'явилася холодна, зневажлива посмішка.

Раптом він різко вдарив її по обличчю і Дафна безпорадно впала на підлогу, боляче вдарившись усім тілом.

— Замовкни! — заревів він. — Ти зробила з мене посміховисько перед усім Олімпом! Та після цього думаєш, що ще можеш стати моєю нареченою? Мрій далі!

— Ні... ні... НІ! — у розпачі закричала Дафна.

Найгірше було те, що жінка, яка роками підступністю прокладала собі шлях до омріяної влади, втратила все за одну мить.

Тепер її не боялися, не поважали, а просто зневажали.

Скірон важко дихав, зараз його поглинали лють, сором, приниження і відчай та поки він намагався хоч трохи опанувати себе, до Дафни повільно підійшов Арес. Його погляд був сповнений презирства.

— Тримайся якомога далі від мого сина, — гримнув він. — Якби ти не обманула його три роки тому, він уже давно був би нареченим Селени!

Він зробив ще крок уперед.

— Заручини скасовано! Ти його недостойна!

Дафна застигла.

"Як... як так? Ще хвилину тому я була майбутньою богинею... а тепер... знову ніхто..."

Навколо неї стояли десятки богів та у кожному погляді вона бачила лише осуд. Тим часом Скірон знову підійшов до Селени, без гордості і голос уже не був владним, тільки звучало каяття.

— Селено... Я знаю, що зробив жахливу помилку, але з Дафною покінчено, назавжди. Від сьогодні я ставитимуся до тебе так, як ти завжди заслуговувала. Я знаю... ти мене досі кохаєш.

Він зробив ще один крок.

— Будь ласка... дай мені ще один шанс.

Тут і зараз все виглядало жалюгідно: і видовище, і Скірон, і Дафна та навіть Арес, колись грізний бог війни, зараз виглядав зламаним.

Селена лише гірко всміхнулася.

— Ти хочеш почати все спочатку?

Очі Скірона спалахнули надією.

— Так! Я знаю, що ти пробачиш мене! Ти обрала Олександра тільки для того, щоб я зрозумів, кого втратив... щоб пошкодував... але тепер я все усвідомив!

Увесь цей час Олександр мовчав, жодного разу не перебив, не втручався, бо знав, що рішення належить тільки Селені. Після короткої тиші у наступну мить... нищівний ляпас. Дзвінкий звук рознісся всім палацом, Скірон повільно повернув голову і на його щоці палав відбиток долоні Селени.

Вона дивилася йому просто в очі.

— Скіроне... — її голос був холодніший за кригу. — Ти набагато потворніший, жалюгідніший і безсоромніший, ніж я могла собі уявити.

Її очі палали.

— Я ніколи, чуєш! Не пробачу тебе!

Після цих слів вона розвернулася до присутніх богів. Голос пролунав владно й беззаперечно:

— Скірон порушив священний порядок святкування богів Олімпу.

Навіть не озирнувшись.

— Варто! Виведіть їх звідси.

Охорона негайно виконала наказ. Скірона, Дафну та навіть Ареса силоміць вивели із банкетної зали. Важкі золоті двері зачинилися просто перед ними. Скірон ще виривався з рук охорони.

— Селено!.. Селено!!

Його голос луною котився коридорами.

— Я знаю, що ти мене ще кохаєш!.. Я не відступлюся!.. Чуєш?.. Селено!!

Але двері залишилися зачиненими, зараз до нього помаленько проходила думка, що його голос більше не мав для неї жодного значення.

Тим часом, Дафна лежала на холодній мармуровій підлозі, не маючи сили підвестися. У вухах ще лунав звук важких дверей, що зачинилися за Селеною та Олександром, а перед очима стояв погляд Скірона такий не закоханий, без захоплень... сповнений огиди.

"Ні... Це не може закінчитися так..."

Усе її життя розсипалося за кілька хвилин. Ще зовсім недавно вона бачила себе майбутньою богинею. Уявляла, як стоятиме поруч зі Скіроном, а всі схилятимуть голови перед нею, мріяла про велич, владу, захоплені погляди, про те, що Селена дивитиметься на неї з безсилою заздрістю.

Але зараз... ні влади, ні заручин, ні коханого, ні поваги, а лишилось презирство.