6.5

Селена лише ледь усміхнулася.

Така спокійна...  незворушна... але ця усмішка боліла Скіронові сильніше за будь-які слова. Усередині ж її душу переповнювали зовсім інші почуття.

"Нарешті... моя правда перестала бути болючим тягарем."

Три роки вона мовчки носила цей біль. Три роки дивилася, як людина, заради якої вона була готова віддати навіть власне життя, захоплюється іншою. Він дякував Дафні, захищав Дафну. Скільки ж принижень отриимала: від зарозумілої, до холодної й недостойної.

Знаючи правду, мовчала і щось підказувало їй, що не треба боятись, а вартує зачекати з її відкриттям.

Вона вірила: справжня істина не потребує крику, а сама знаходить шлях до світла.

Цей день настав і вона не святкувала падіння Скірона, а перемога над власним звільненням, мов важелезні кайдани, які роками стискали її серце, розсипалися на тисячі уламків. Біль більше не мав над нею влади, минуле перестало бути раною, а лишився тільки спогад.

Та найбільшою іронією долі було те, що тепер уже сам Скірон благав про шанс, тоді як колись вона була готова зробити все, аби почути від нього хоча б одне добре слово.

"Запізно..."

І це не через помсту чи образу, а тому, що її серце вже навчилося битися без нього.

Поруч стояв Олександр. Він ніколи не змушував її доводити свою цінність і бачив у ній не вигоду, не силу й не статус доньки Зевса, а жінку, яку хотів берегти. Селена перевела на нього теплий погляд і відчула дивний спокій.

"Ось він... її справжній вибір."

А Скірон... лише запізнілий урок, який нарешті навчив її любити саму себе.

Арес мовчав, сильний бог війни, який завжди вірив у міць, гордість і честь та зараз він бачить, що його син програв не битву, а власне життя через сліпоту і зарозумілість.

Йому не хотілося нікого повчати. Дивився на сина, яким колись пишався.

"Як же ти міг так низько впасти?.."

Він пам'ятав того хлопця, який із дитинства прагнув бути найсильнішим серед богів та як навчав його тримати меч і не схиляти голову перед ворогом.

Як говорив:

"Справжній воїн бачить не лише силу противника, а й серце того, хто стоїть поруч."

Та, схоже, Скірон запам'ятав лише першу половину цих слів і навчився перемагати в боях, але програв там, де мав перемогти як чоловік.

Арес перевів погляд на Селену, колись він був переконаний, що саме вона стане його невісткою: гідна, мудра, велична, справжня донька Зевса і вона не раз рятувала Скірона, не вимагала подяки, не хвалилася своїми вчинками та після всіх образ не намагалася помститися.

"Саме так поводяться великі боги."

Йому стало соромно не за себе, а за власного сина.

"Я попереджав тебе... казав не відштовхувати її, думати не лише серцем, а й розумом."

Та ти вирішив, що мудріший за всіх і резьтат на чекав довго. Він вистрілив та зніс все на своєму шляху.

Перед очима стояв не переможець, не спадкоємець великого дому, а чоловік, який на колінах благав про шанс, який уже неможливо повернути.

Погляд Ареса повільно перейшов на Олександра. Він міцно стояв поруч із Селеною, без гучних слів чи без бажання принизити суперника, а просто був її опорою і це найбільше вразило бога війни.

"Посейдон... твій син виявився мудрішим за мого."

Він не відбирав Селену та заслужив її довіру, а Скірон... втратив її власними руками.

У цю мить Арес подумав, що, можливо, Зевс із самого початку бачив те, чого не бачили вони всі.

"Справжнім переможцем став не той, хто сильніше бився, а той, хто зумів зберегти серце жінки, не розбивши його."

Банкетна зала мовчала. Такої тиші Олімп не пам'ятав уже багато століть, ніхто не насмілювався заговорити першим. Перед очима всіх розсипалася історія, яку вони роками вважали правдою і нарешті один із богів важко зітхнув:

— Невже... ми всі так помилялися?

Його слова прозвучали майже пошепки.

— Ми роками засуджували леді Селену... — тихо промовила одна з богинь. — Називали її гордовитою, ревнивою, холодною. А вона... мовчки несла цей тягар і жодного разу не спробувала виправдатися.

— Вона могла ще тоді викрити Дафну, — задумливо сказав інший бог. — Але не зробила цього. Не тому, що не мала доказів... а тому, що не хотіла принижувати нікого заради власної слави.

У натовпі пролунав ще один приглушений голос:

— Саме тому вона і є донькою Зевса...

Боги повільно переводили погляди із Селени на Скірона. Ще зовсім недавно вони були переконані, що саме він стане майбутньою опорою Олімпу. Тепер же... перед ними стояв чоловік, який власними руками відштовхнув найдостойнішу богиню.

— Це вже не просто любовна помилка... — тихо мовив один із старших богів. — Це помилка, яка змінить майбутнє всього Олімпу.

— Якщо Селена стане дружиною Олександра, — додала богиня мудрості, — союзи між родами Зевса й Посейдона стануть міцнішими, ніж будь-коли, а дім Ареса втратить найцінніше, що міг отримати.