6.4

— Якби я не переплутав три роки тому, хто тоді стояв переді мною... — крізь зуби процідив Скірон, не відводячи лютих очей від Олександра. — У тебе ніколи не було б шансу стати нареченим Селени. Забирайся!

Олександр лише холодно всміхнувся.

— Увесь Олімп знає, що Селена, це наймогутніша й найшляхетніша донька Зевса. Єдина, хто здатна знімати прокляття такого рівня та винним у всьому був тільки ти... і твоя власна сліпота.

Ці слова зачепили за живе, у залі запала мертва тиша, і навіть музиканти перестали грати.

Боги перезиралися, не вірячи почутому.

— То виходить... три роки тому саме леді Селена врятувала Скірона? — приголомшено сказв один із богів.

— А він... переплутав свою рятівницю з іншою? — не стримала подиву богиня поруч. — І після цього роками принижував Селену заради жінки, яка просто ним скористалася...

— Який же це сором...

Шепіт розходився залом хвилею. Скірон більше не чув нікого, його світ розсипався просто на очах.

Як же так... усі роки... мої образи... безпідставні звинувачення... це було брехнею.

В одну мить він різко розвернувся поглядом зустрівся з Дафною та сама жінка, яку він захищав перед усіма та через яку відмовився від Селени.

Наступної миті його рука різко стиснула її шию, а Дафна навіть не встигла скрикнути, як він підняв її над землею.

— Говори! — заревів Скірон так, що затремтіли навіть колони палацу. — Негайно розкажи, що сталося три роки тому! І тільки спробуй ще раз мені збрехати...

Дафна вчепилася руками в його зап'ястя.

— Від... відпусти... — задихалася вона. — Я... я все скажу...

Її голос тремтів, обличчя зблідло. Вона розуміла, що більше ховатися нікуди.

Три роки тому... проклятий Скірон лежав біля підніжжя дерева, стікаючи кров'ю. Селена першою знайшла його. Без вагань вона віддала частину власної сили, щоб зупинити прокляття Єріди, наклала захисні заклинання, зупинила кровотечу й побігла по рідкісні трави, необхідні для остаточного лікування.

Тоді поруч з'явилася Дафна. Побачивши непритомного Скірона, вона швидко переодяглася у схожий одяг, стала біля нього й чекала. Коли він прийшов до тями... першою, кого він побачив, була саме вона. І Дафна... не сказала жодного слова правди. Вона просто дозволила йому повірити, що його врятувала вона, а коли Селена повернулася... Скірона вже не було.

Після сповіді Дафни у залі стало так тихо, що було чути лише її уривчасте дихання. Очі Скірона повільно наливалися кров'ю та у них уже не залишилося ні любові, ні жалю, тільки люта ненависть.

— Безсоромна брехухо...

Його голос був страшніший за грім. Він гидливо плюнув їй просто в обличчя.

— Ти вкрала моє життя...

Наступної миті він відкинув її, немов брудну ганчірку. Дафна безпорадно впала на мармурову підлогу і ніхто навіть не поспішив їй допомогти. Усі дивилися лише на Скірона, а він... повільно повернувся до Селени. Його ноги підкосилися, вперше гордий син Ареса опустився перед кимось на коліна. Перед тією... яку сам колись розтоптав.

— Селено... — його голос зірвався. — Це все... моя вина.

Він підняв на неї очі, повні болю.

— Ти врятувала мене.

Ти мовчала і нічого не вимагала, а я... я переплутав тебе з іншою... образив тебе, принижував, не вірив тобі... відштовхував... заради брехні.

Він опустив голову.

— Це найбільша помилка всього мого життя.

Його кулаки тремтіли.

— Прошу... дай мені хоча б один шанс усе виправити...

Усі боги завмерли і Арес затамував подих. Олександр мовчки дивився на Селену, не втручаючись, лише вона могла поставити крапку в цій історії. Селена повільно підняла погляд на чоловіка, який колись був усім її світом. На її губах з'явилася легка, майже невловима усмішка, але ніхто не зміг зрозуміти...

Що вона означала? Прощення? Жалість? Чи остаточне прощання? І Скірон не знав, що зараз страшніше почути від неї "ні"... чи побачити байдужість у її очах.

Олександр мовчав. Він не ревнує, але бачить, як минуле буквально намагається забрати його наречену. Його блакитні очі не відривалися від руки Скірона, що так відчайдушно стискала зап'ястя Селени, а всередині все кипіло.

"То ось який ти... Скірон. Ще кілька хвилин тому ти був готовий принизити її перед усім Олімпом, недавно називав її недостойною, а тепер, коли правда відкрилася, стоїш перед нею навколішки, як же дешево виглядає твоє каяття..."

Він перевів погляд на Селену. У її очах уже не було того болю, який він бачив раніше, коли вона випадково згадувала Скірона, там був лише спокій.

"Вона більше не живе минулим."

Ще буквальнно час назад, він би боявся, що серце Селени все ще може належати іншому.

Та зараз... вона навіть не дивилася на Скірона так, як дивляться на кохану людину. Перед нею стояв чужий чоловік, який занадто пізно усвідомив власну дурість.