6.3

— Леді Селено... — ошелешено промовив Арес, повільно підводячись. — Це... ти врятувала мене?

Селена лише легко всміхнулася та не було ні гордості, ні бажання похвали, а тільки спокійна впевненість богині, яка зробила те, що мала зробити.

У цю мить останні залишки міфу про велич Дафни розсипалися на очах у всього Олімпу, розгублений погляд більше не приховував страху.

Скірон мовчав, він не міг відірвати очей від Селени та у голові одна за одною спалахували думки.

"Як?.. як він міг не помітити такого скарбу? Як дозволив собі втратити жінку, яка знову й знову рятувала його, нічого не вимагаючи навзаєм?"

У грудях Скірона все стискалося, спогади один за одним зринали перед очима: турбота, ппогляд і те, як вона завжди першою приходила на допомогу та мовчки терпіла його холодність, різкі слова й постійне захоплення Дафною.

"Невже весь цей час він дивився не на ту жінку?"

Від цієї думки стало моторошно, він так відчайдушно прагнув знайти в Дафні ідеал, що навіть не помітив справжню богиню поруч із собою.

"Я сам... власноруч відштовхнув її."

Погляд мимоволі зупинився на руках Селени й Олександра, а вони так природно трималися одне за одного... мов були створені саме для цього і це боліло найдужче.

Зараз Скірон відчував не гнів, не образу, а страх, такий справжній і гострий.

"Я запізнився... вона більше не дивиться на мене так, як колись."

Він хотів зробити крок до неї, пояснити, виправдатися, сказати бодай щось... та раптом зрозумів, що Селена більше нічого від нього не чекала і її серце вже повільно обирало іншого.

Це усвідомлення ранило його сильно за будь-який меч.

Відчувши, що все руйнується, Дафна кинулася до нього.

— Скіроне! Послухай мене! Все зовсім не так, як здається! — зі сльозами благала вона.

Та цього разу її слова більше не діяли. Скірон із огидою відштовхнув її від себе.

— Забирайся звідси, хитра лисице! — прогримів він так, що весь зал здригнувся. — У тебе ніколи не було дару знімати прокляття! Ти лише тягнула час!

Його очі палали люттю.

— Ти хоч розумієш, що ледь не вбила мого батька?!

Дафна не втрималася на ногах і впала на мармурову підлогу.

— Ні... ні... будь ласка... я все можу пояснити...

— Пояснити? — рикнув Арес, підводячись на повний зріст. — Ти обманювала мого сина із самого початку?!

Його погляд був сповнений презирства.

— Жалюгідна жінко!

— Це неправда! — у відчаї закричала Дафна. — Повірте мені!

Та їй уже ніхто не вірив, у банкетній залі запанувала така тиша, що було чути лише її схлипування.

Боги дивилися на неї зовсім інакше без співчуття, без захоплення, тільки із холодною зневагою.

— Нічого більше пояснювати, — холодно промовив Скірон. — Усе й так очевидно.

Він повільно перевів погляд на Селену.

— Три роки тому... це теж була ти?

У його голосі вперше не було зарозумілості, лише біль і жаль.

— Це ти врятувала мене від прокляття Єріс?

Селена лише ледь усміхнулася.

— А зараз це вже має якесь значення?

Її голос звучав напрочуд спокійно.

— Для мене та історія давно залишилася у минулому.

Вона більше не хотіла жити спогадами про людину, яка колись знецінила все, що вона для неї робила.

Селена ніжно взяла Олександра за руку, а він увесь цей час мовчки спостерігав за подіями та не втручався, бо знав, що ця правда мала пролунати тут і зараз.

Вони вже зробили кілька кроків до виходу, коли позаду почувся знайомий голос.

— Селено... зачекай!

Скірон швидко наздогнав її, майже несвідомо схопив за зап'ясток, змушуючи зупинитися.

— Будь ласка... зачекай...

Та не встиг він сказати й слова... як між ними став Олександр. Одним різким рухом він відвів руку Скірона від своєї нареченої та його погляд став крижаним.

— Ще раз торкнешся моєї нареченої...

Голос прозвучав хрипко, але від нього мороз пробіг по шкірі кожного присутнього.

— І цього разу ти відповідатимеш уже переді мною.

Двоє богів завмерли один навпроти одного. Вогонь зустрівся з водою та їхні погляди зіткнулися, немов дві стихії, готові будь-якої миті знищити одна одну.

У залі знову запанувала тиша, кожен затамував подих і здавалося, ще одна секунда... Олімп стане свідком нового двобою.

Цього разу Селена вже не була призом, за який боролися, а вона сама мала вирішити, хто гідний стояти поруч із нею.

Додаю огляд сцени, також чекаю на Ваші вподобайки та коментарі ♥️