6.2

Так, Дафна завжди була надзвичайно кмітливою, коли справа стосувалася брехні та інтриг. Вона майстерно знаходила вихід із будь-якої ситуації. Але зараз...

Зараз потрібна була не хитрість, а справжня майстерність і вона гарячково почала шукати хоч якусь зачіпку.

— Скіроне... — її голос був слабким і тремтів, хоча вона щосили намагалася приховати страх. — Щоб зняти прокляття лорда Ареса, мені потрібні дуже рідкісні трави.

— Не хвилюйся, — спокійно промовила Селена, і на її губах заграла ледь помітна усмішка. Усмішка людини, яка вже знала фінал цієї вистави. — У моєму саду ростуть найрідкісніші лікарські рослини всього Олімпу.

Вона навіть не подивилася на прислуг.

— Принесіть їх. Негайно.

— Слухаємося, леді!

За кілька хвилин до банкетної зали внесли десятки золотих та срібних підносів.

На них лежали рослини, які більшість богів бачила лише у стародавніх сувоях: нічна асфодель, квітка безсмертя, корінь Фенікса, сльози місячної лілії. Навіть найстаріші цілителі Олімпу не могли похвалитися такою колекцією.

Коли перед Дафною відкрили останню скриню, то вона ледь не втратила рівновагу.

О ні... це пастка.

Очі наповнилися ще більшим жахом.

"Клята Селено... що ж тепер робити?.."

Селена зробила крок уперед.

— Усі відомі богам лікарські трави перед тобою.

Її голос був напрочуд ввічливим, навіть лагідним.

— Будь ласка... починай.

Дафна судомно ковтнула.

— Я... мені... — вона гарячково шукала нову брехню. — Мені ще потрібна... коза.

Усі здивовано переглянулися.

— Для чого? — холодно запитала Селена.

— Це... жертвоприношення. Інакше таке сильне прокляття не зняти.

Дафна відчула, як у душі спалахнула надія. Усі жертовні кози належать Зевсу, ніхто не наважиться привести її сюди та Селена лише спокійно всміхнулася.

— Батько одного разу сказав, що виконає будь-яке моє бажання.

Вона навіть не підвищила голосу.

— Приведіть сюди одну жертовну козу.

Прислуга миттєво зникла і вже за хвилину двері банкетної зали відчинилися, до приміщення велично увійшла білосніжна коза із золотими рогами. Її шерсть сяяла, немов сонячне світло та кожен крок залишав на мармурі золотавий відблиск.

У залі запанувала цілковита тиша, а Дафна дивилася на тварину так, ніби перед нею стояла сама смерть... розуміла, що відступати більше нікуди.

Селена спокійно схрестила руки на грудях.

— Тепер усе готово.

Вона дивилася просто в очі суперниці.

— Починай.

У відповідь... тільки тиша, Дафна не ворухнулася і від переляку її тіло почало дрібно тремтіти, руки похололи, коліна підкошувалися, а рев золотої кози змусив її здригнутися.

Вона мовчала, минала секунда... ще одна... ще...

Першим не витримав Скірон схопивши її за плечі.

— Дафно!

Його голос зірвався.

— Перестань тягнути час! Мій батько помирає! Чого ти чекаєш?!

— Я... я...

Слів більше не було.

— Чому мені здається, що вона навмисно нічого не робить? — тихо промовив один із богів.

— А може... вона взагалі не вміє знімати прокляття? — озвався інший.

Перешіптування ставали дедалі голоснішими. Дафна відчувала, як земля вислизає з-під ніг, брехня розсипалася просто на очах.

Селена більше не бачила сенсу продовжувати цю виставу, зробивши крок уперед.

— Якщо ти не вмієш знімати прокляття...

Її голос став холодним, мов крига.

— ...то відійди й перестань витрачати дорогоцінний час.

Вона зустрілася з Дафною поглядом.

— Відійди.

Дафна машинально зробила кілька кроків назад, мов сама доля відтіснила її.

Селена повільно підняла свій Жезл Світла.

Біле сяйво миттєво залило всю залу, настільки яскраве, що гості інстинктивно прикрили очі руками.

Промені огорнули тіло Ареса і чорні прожилки одна за одною почали зникати.

Печатка Цербера тріснула та розсипалася на тисячі чорних іскор.

Остання хвиля темряви вирвалася з грудей Ареса густим чорним димом, а за мить він глибоко вдихнув. Його очі повільно розплющилися.

— Батьку!..

Скірон упав перед ним на коліна, не приховуючи радості та наступної миті його погляд піднявся на Селену. Вперше, по-справжньому побачив її у своєму житті.

— Ти...