5.4

Святкування богів Олімпу проходило з небаченим розмахом. Уздовж величезної зали простягалися довгі столи, заставлені найвишуканішими стравами. Золоті кубки були наповнені рідкісними винами, срібні таці виблискували від екзотичних фруктів, а кухарі Олімпу перевершили самих себе, приготувавши частування, гідні лише богів.

Кожен із присутніх чекав цього дня, як справжнього свята і до зали увійшли Селена та Олександр. Їхні пальці були міцно переплетені, а на обличчях сяяли легкі щасливі усмішки. Здавалося, вони навіть не помічали натовпу навколо та натовп став дуже активно помічати їх.

Щойно вони переступили поріг палацу, десятки богів і богинь повернули голови в їхній бік. Хтось захоплено всміхався, хтось із цікавістю розглядав нову пару, а молодші боги навіть намагалися підійти ближче, щоб побачити наречених зблизька.

Селена й Олександр спокійно крокували крізь залу, вітаючись із присутніми. Здавалося, сьогодні весь Олімп був щиро радий їхньому щастю.

Майже весь... окрім двох незваних гостей.

Скірон та Дафна навмисно вийшли їм назустріч. На їхніх обличчях застигли неприродно холодні усмішки. Вони прийшли не святкувати, а прийшли зіпсувати цей вечір.

Скірон демонстративно притягнув Дафну до себе й жадібно поцілував її просто перед Селеною.

— Селено, — зухвало всміхнувся він, — ми з Дафною вирішили заручитися через три дні. Прийдеш нас привітати?

Селена навіть не змінила виразу обличчя.

— Дафна все ж моя сестра. Звичайно, я прийду привітати її.

Її голос був настільки спокійним, що це лише сильніше дратувало Скірона. Дафна теж вирішила зіграти свою роль.

— Я повинна подякувати тобі. Якби ти не відмовилася від Скірона, ми б ніколи не стали такими щасливими.

Селена ледве стримала сміх.

— Справді? Не затьмарюй мій розум такими фантазіями. Я відпустила його не заради тебе.

Вона ледь нахилилася вперед і тихо додала:

— Я просто позбулася зайвого баласту.

Ці слова боляче вдарили по самолюбству Скірона і він різко зробив крок до неї, так близько, що між ними майже не залишилося простору. Невже... чи вона й справді більше нічого до нього не відчуває? Чи це лише гра?

Його серце розривалося між гнівом і бажанням знайти відповідь.

— Скіроне... зупинися, —  прошепотіла Дафна, поклавши руку йому на плече.

Та сама теж нервувала, бо помітила, як довго Скірон дивився на Селену.

"Невже він досі не може її забути?.."

Тим часом Селена уважно спостерігала за ними і раптом усе стало на свої місця.

"Так ось чому ти так чіпляєшся за нього..."

Вона ледь усміхнулася.

"Ти не закохана, Дафно. Ти відчайдушно хочеш стати богинею. Думаєш, що перемогла? Бідолашна... Ти навіть не уявляєш, у яке пекло сама себе ведеш."

Дафна, відчувши її погляд, поспішила відвести Скірона вбік.

"Смійтеся... — подумала вона. — Дуже скоро сміятися буду я."

Свято тривало та головною окрасою вечора залишалися Селена й Олександр. Вони легко спілкувалися з гостями, годували одне одного фруктами, сміялися, обмінювалися теплими поглядами.

Їхня близькість виглядала настільки природною, що багато хто не міг відвести очей.

— Тільки поглянь... — пошепки мовила одна богиня. — Хто б міг подумати, що леді Селена колись була закохана у Скірона?

— І не кажи. Вони з Олександром наче створені одне для одного.

Лише Арес залишався похмурим. Він чудово розумів, що його син власноруч копає собі яму і що далі, то глибшу.

До нього підійшов старий товариш.

— Аресе, ми всі були впевнені, що саме твій син стане нареченим Селени. Чому ж він так раптово вирішив одружитися з Дафною?

Арес на мить замовк.

— Дафна... незвичайна дівчина, — нарешті відповів він, ніби сам не вірив власним словам. — Три роки тому Скірон потрапив під прокляття. Саме вона врятувала йому життя своєю очищувальною силою. Моєму синові пощастило.

У цей час гості продовжували веселитися, лунала музика, звеніли келихи, сміх лунав по всій залі та ніхто навіть не здогадувався, що покарання вже почало діяти.

Арес підняв золотий кубок.

— За майбутні заручини.

Він зробив великий ковток і його груди стиснуло, повітря перестало надходити до легень. Різко схопившись за горло, келих випав із рук. Із нього на мармурову підлогу вилилася не рубінова рідина... а густа чорна субстанція, схожа на живу смолу. Вона клубочилася, шипіла й випаровувалася просто на очах по всій залі... запала мертва тиша.

— Це... неможливо... — прошепотів хтось із богів.

— Прокляття...

— Прокляття Цербера...