5.2

Арес стояв на балконі свого палацу, спостерігаючи, як блискавки розривають нічне небо.

Колись цей звук нагадував йому про перемоги, а сьогодні ж він викликав лише роздратування.

Його син повернувся аж після семи днів ув'язнення і такого нищівного публічного приниження. Ганьба, яку тепер з насолодою шепотівся весь Олімп.

Арес міцніше стиснув келих, вино всередині ледь не закипіло від його сили.

— Дурень... який же ти сину, дурень! — злосно промовив він.

Колись він покладав на Скірона великі надії: сильний, вродливий та талановитий. Він мав усе, щоб стати одним із найвпливовіших богів нового покоління. І що сталось у підсумку? Все пішло "коту під хвіст", бо одна жінка рознесла всю його велич, і вона розсипалася на очах у богів.

Найбільше Ареса злило навіть не ув'язнення, а те, що Скірон програв власній гордині. Він був настільки впевнений у своїй перемозі, що перестав думати, бачити очевидне і поважати тих, хто був поруч - особливо Селену.

Арес важко видихнув, якщо бути чесним із самим собою, він ще тоді помітив зміни. Скірон перестав цінувати те, що мав і вважав, що Селена нікуди не подінеться, що завжди буде поруч і достатньо лише простягнути руку.

Ось тепер вона стала нареченою іншого - Олександра, сина Посейдона та від цієї думки щось неприємно кольнуло в грудях, бо переможцем вийшов не його син і це боляче.

— Ти програв не Олександру, хлопче, — похмуро промовив Арес у порожнечу. — Ти програв самому собі.

Він чудово знав, що відбувається зараз у душі Скірона. Хаос думок, образа, злість та бажання знайти винних. Усі етапи, через які проходять переможені але справжній воїн відрізняється від слабкої людини лише одним - він таки здатний визнати власні помилки.

Арес боявся найбільше одного, що його син так нічого і не зрозуміє та замість того, щоб стати сильнішим, почне шукати винних і це справді стане початком його кінця.

Арес перевів погляд у бік палацу Скірона.

— Вибір за тобою, Скіроне, — тихо сказав бог війни. — Ти можеш піднятися після цієї поразки... або дозволити їй знищити себе.

Та перед тим, як опинитися на очах у Ареса, Скірон знову втрапив у халепу через Селену.

Після примирення з Дафною вони вирушили до найвідомішого місця на Олімпі, Хрустального палацу.

Він вражав своєю величчю та славою. Ледь ступивши на його територію, будь-хто завмирав від захвату. Тут усе нагадувало казку. Літні краєвиди полонили серце, а архітектура була настільки витонченою та величною, що від неї неможливо було відвести очей.

— Невже це той самий Хрустальний палац Гефеста та Афіни? — захоплено вигукнула Дафна. — Скіроне, якби ми могли провести тут наші заручини! Це було б ідеально!

— Звичайно, моя кохана, — самовдоволено відповів Скірон. — Я тут почесний гість.

— Мені так пощастило з тобою, — усміхнулася Дафна, хоча в її очах уже палала жадоба вигоди.

Та щойно вони наблизилися до головного входу, відчули дивне напруження. Охорона стояла нерухомо та навіть не привітала гостей.

— Вибачте, сер, але вам сюди не можна, — нарешті мовив один із вартових.

— Що за нісенітниця?! — обурився Скірон. — Я постійний гість цього палацу!

— Вам заборонено вхід.

— Це якась помилка!

— Ні, сер та для вас Хрустальний палац зачинений.

Скірон аж зблід від люті.

— Негайно покличте хранителя палацу!

Охоронці лише переглянулися між собою.

Тим часом з іншого боку території до палацу наближалися Селена та Олександр.

Вони неспішно прогулювалися, розмовляючи про все на світі. Час поруч один з одним минав непомітно. Попри численні справи, їм завжди хотілося залишитися разом ще бодай на кілька хвилин.

Коли вони вийшли на оглядовий майданчик, Селена захоплено озирнулася.

— Тут неймовірно красиво. Подивися, як літнє сонце освітлює кожну деталь цього палацу. Я не знаю місця прекраснішого за це.

— Повністю згоден, — відповів Олександр.

Та в його голосі прозвучала дивна нотка.

— Ти часто бувала тут зі Скіроном.

Селена ніжно подивилася на нього та так, що він на мить втратив дар мови.

Вона провела рукою по його долоні та обійняла його.

— Так, колись було. Але від сьогодні я приходитиму сюди лише з тобою. І тільки з тобою, а Скірон нехай іде до Тартару  — відповіла з усмішкою Селена, ніжно торкаючись по руці.

Хрустальний палац ніби оживав навколо них. Сонячні промені проходили крізь прозорі стіни та колони, розсипаючи довкола тисячі сріблястих відблисків. Повітря було наповнене ароматом квітів, а легкий вітерець ледь ворушив золотаві пасма волосся Олександра та темні локони Селени.

Вони стояли на одному з балконів палацу, звідки відкривався краєвид на безкраї сади Олімпу.

Селена навіть не помітила, коли її рука сама знайшла його долоню та пальці переплелися так природно, ніби завжди належали одне одному.