Розділ 5. Дафна готує нову помсту

Сім днів... лише сім днів. Для безсмертних богів це була мить, але для Скірона вони перетворилися на справжню вічність.

Першого дня він ще палав від гніву, кидався звинуваченнями, проклинав Селену та Олександра і усіх, хто посмів стати проти нього. Як вони взагалі посміли? Він ж спадкоємець одного з найвпливовіших родів Олімпу. Бог, перед яким схилялися, якого поважали та захоплювалися і тут його замкнули в чотирьох стінах, немов якогось злочинця.

Другого дня гнів почав згасати. Йому стало нудно, він залишився наодинці зі своїми думками. Без почесті, друзів, підлеглих, Дафни чи натовпу, який завжди захоплено слухав кожне його слово. Та виявилося, що тиша може бути страшнішою за будь-яке покарання.

На третій день до нього майже ніхто не прийшов. Батько не з'явився, друзі не призодили і не було тих богів, які ще вчора посміхалися йому в обличчя, забувши про його існування. Скірон годинами сидів біля вузького вікна і відчув дещо дуже схоже на страх. Вони всі так легко відвернулися чи його поважали лише тому, що він був сильним?

На четвертий день він почув новини. Селена та Олександр офіційно стали нареченими. По всьому Олімпу говорили лише про них. Красива церемонія, як вони підходять одне на одному і яка це чудова пара. Тоді Скірон розбив тоді кубок об стіну. Уперше він відчувши ревнощі і не тому, що кохав Селену, а тому, що втратив те, що вважав своїм ніколи не цінувавши і тепер це належало іншому.

На п'ятий день його почали мучити інші думки. А що, якщо це лише початок? Можливо батько більше не бачить у ньому спадкоємця? Олександр поступово займе його місце серед богів? Чи одного дня про нього просто забудуть? Ці думки були страшнішими за будь-які кайдани, бо Скірон завжди жив заради влади, захоплених поглядів, визнання, а без цього... хто він тоді?

На шостий день він майже не спав. Лежав і дивився в темну стелю, не маючи відповіді на жодне запитання. Він був богом вогню, але тепер відчував лише холод самотності, поразки, власної непотрібності і зрозумівши одну річ: влада, це ще не потужна сила. Вона існує лише доти, доки в тебе є люди, які готові йти за тобою, а ті почали зникати один за одним.

На сьомий день двері камери відчинилися. Його звільнили, Скірон підвівся повільно та гордо підняв голову як і належало богові та всередині вже не було колишньої впевненості. Виходячи з в'язниці, він раптом озирнувся, здалося, що за ці сім днів він залишив тут набагато більше, ніж свободу. Тут лишилась частина його колишнього життя, гордість,  впевненість та минуле безтурботне майбутнє.

І хоч Скірон ще не був готовий це визнати, десь глибоко всередині зароджувалося страшне передчуття. Можливо... це не просто поразка, а початок кінця бога, який так довго вважав себе непереможним.

Тим часом в'язниця Олімпу залишалася похмурою та холодною. Час минув швидко. Поки Селена та Олександр поступово відкривали одне одного з нових сторін, вчилися довіряти та знаходили спільну мову, про одну людину майже всі забули.

Дафну, вона сиділа чекала, а її серце палало від ненависті до всіх богів, які посміли стати на чужий бік. З кожним днем її образа лише зростала та жила однією думкою, це Скірон. Він був її останньою надією та шансом отримати владу, про яку вона мріяла все життя.

День його звільнення нарешті настав, над Олімпом гуркотів грім, чорні хмари затягнули небо, блискавки розривали небосхил, немов самі небеса відображали темряву, яка накопичилася в серцях двох вигнанців.

Скірон мовчки вийшов із воріт в'язниці, колись гордий бог вогню виглядав зовсім інакше, постава залишалася рівною, але в очах більше не було колишньої впевненості. Він втратив усе: повагу, майбутню владу, прихильність богів, батько дивився на нього з розчаруванням і це боліло.

Його відчужений погляд ковзнув по Дафні, мов перед ним стояла зовсім чужа людина. Не сказавши жодного слова, він рушив у бік свого палацу.

Дафна відчула, як усередині все закипає. Ах ти ж невдячний негіднику... після всього, що я для тебе зробила!

Але зовні вона швидко змінила вираз обличчя, на очах з'явилися сльози.

— Скіроне! — крикнула вона йому навздогін. — Клянуся тобі, я не підставляла Селену!

Він різко зупинився, повільно обернувся і хвиля полум'я відштовхнула Дафну назад не завдавши шкоди, але досить принизливо.

— Досить! — гаркнув він. — Усі докази були очевидними! Навіть ти не змогла їх спростувати! Як після цього я можу тобі вірити?

Дафна здригнулася та швидко взяла себе в руки.

— Скіроне... ти досі нічого не зрозумів...

Він насупився.

— Про що ти говориш?

Дафна опустила голову, ніби їй було боляче вимовляти ці слова.

— Це була помста.

— Що?

— Селена не пробачила нас.

Вона підняла на нього очі.

— Подумай сам. Невже тобі не здається дивним, що того дня все склалося саме проти нас?

— ...

— Вона об'єднала сили з Олександром. Вони виставили нас винними перед усім Олімпом, принизили, позбавили честі.

Скірон мовчав, але сумнів уже проник у його серце. Дафна це побачила, натиснувши сильніше.