4.2

— Це неможливо! — перелякано вигукнув Скірон. — Тут якась помилка! Безглузда помилка!

Селена лише підняла брову.

— А з чого ти взяв, що я взагалі збиралася обрати тебе?

На її губах заграла легка усмішка.

— У мене було достатньо кандидатів.

Скірон застиг, ніби його вдарили, а Селена вже дивилася на Олександра. І зараз її погляд був теплим та щирим.

— Олександре, ти станеш моїм нареченим?

У натовпі запанувала напружена тиша. Олександр кілька секунд мовчав, а потім кутики його губ ледь здригнулися.

— Якщо я погоджуся, ти ж не передумаєш заради чергової гри?

В очах Селени спалахнули пустотливі вогники.

— Мій батько вже вписав твоє ім'я до указу. Чому б тобі самому не переконатися?

Гермес простягнув сувій, Олександр прийняв його й уважно пробігся поглядом по золотих літерах: сьогоднішня дата, його ім'я та ім'я Селени поруч.

Офіційний указ самого Зевса. На його обличчі вперше з'явилося щире полегшення.

— Якщо така воля Зевса, я приймаю її з вдячністю.

Серце Селени раптом дивно затремтіло. Ніяких вимог, примусу, докорів, а лише повага. Чомусь від цих простих слів стало тепло. Можливо, це вперше за багато років вона не почувалася тягарем для когось.

Але тишу розірвав розлючений голос Скірона.

— Ні! Цього не може бути!

Його очі палали від люті.

— Ти зробила все це через мене! Штовхала Дафну в небезпеку, вдавала із себе невинну жертву, лише щоб привернути мою увагу! Як ти взагалі могла обрати його?!

Селена вже відкрила рота, щоб відповісти, але Олександр випередив її.

Його голос прозвучав спокійно.

— Раз ти сам порушив цю тему, Скіроне, давай дещо з'ясуємо.

Він міцніше стиснув руку Селени.

— Від сьогодні я нікому не дозволю ображати свою наречену.

По натовпу прокотився здивований шепіт, навіть Селена завмерла.

Його наречену, він сказав це так природно, ніби вже давно вважав її своєю.

— Міс Дафно, — перевів погляд на дівчину Олександр, — розкажіть усім, як саме ви опинилися біля блискавок.

Дафна зблідла.

— Я... я просто розмовляла з леді Селеною...

— І?

— Я лише згадала ім'я Скірона... а вона розлютилася й викликала божественну кару...

Кілька богів схвально закивали та Олександр навіть не кліпнув.

— Ви справді впевнені у своїх словах?

Дафна нервово ковтнула.

— Так...

— Тоді у вас не буде проблем повторити це перед свідком.

По її спині пробіг холодок.

— Свідком?..

Олександр усміхнувся і від тієї усмішки Дафні захотілося тікати.

— Ахілесом, богом блискавок.

Запала тиша, раптом Дафна зрозуміла, що не може вдихнути, немов невидима рука стиснула її горло.

Ахілес бачив усе, кожну секунду, слово та брехню.

— Н-не думаю, що варто його турбувати через такі дрібниці...

— Дрібниці? — холодно перепитав Олександр.

І вже наступної миті підняв свій жезл, навколо нього закружляла вода та тризуб спалахнув синім світлом.

У небі розійшлися хмари та відкрився портал. Прямо до палацу бога блискавок, за кілька секунд із сяючого проходу вийшла висока постать.

Ахілес, бог грому та блискавок, натовп завмер, він вклонився Олександрові.

— Ти кликав мене?

— Так, — кивнув той. — Розкажи всім присутнім, що саме сталося біля урвища.

Серце Дафни впало кудись униз. Вона дивилася на Ахілеса, не відчуваючи ні рук, ні ніг.

Ні... ні... ні, тільки не це, не зараз. Що робити? Як викрутитися цього разу?

Її пальці тремтіли, у скронях шуміла кров, а Ахілес уже повертався до натовпу, готовий заговорити.

Дафна зрозуміла одне: цього разу її брехня може коштувати їй усього.

— Я бачив усе на власні очі, — спокійно промовив Ахілес. — Леді Селена лише розмовляла з Дафною. Після кількох слів Дафна сама розвернулася і кинулася просто в осередок грози.

Для підтвердження він покликав свого помічника.

— Усе саме так, — кивнув той. — Я стежив за ними від самого початку. Леді Селена жодного разу не торкнулася Дафни і вона сама стрибнула в грозу.

Натовп завмер, шок хвилею прокотився серед богів.

— Боги Олімпу... — видихнув один із присутніх. — Вона справді намагалася погубити Селену власною виставою?

— Кожне її слово було брехнею... — похитала головою одна з богинь. — Яка ж темрява живе в її душі...