Розділ 4. Заручини

Дивлячись на Селену, Дафна розпочала свій найпідступніший спектакль. У її діях не було ні логіки, ні здорового глузду, лише шалене бажання отримати владу та стати богинею.

— Леді Селено, я знаю, що я всього лише жалюгідна напівкровка, недостойна навіть стояти поруч із тобою, але ми зі Скіроном справді кохаємо одне одного. Прошу, не забирай його в мене, — благально промовила вона тремтячим голосом.

— А якщо я наполягатиму? — різко відрізала Селена.

— Скірон буде моїм... — прошепотіла Дафна майже їй на вухо. — Допоможіть! Ти сама на себе це накликала, Селено!

Із цими словами вона кинулася в прірву, блискавки навколо спалахнули ще сильніше, немов сама божественна кара прагнула покарати когось за скоєні гріхи.

Після крику Дафни всі кинулися до краю урвища та ніхто не міг повірити, що вона сама стрибнула в ту смертельну безодню.

— Дафно! — раптом з'явився Скірон.

Не бажаючи розбиратися в тому, що сталося, він негайно кинувся слідом.

— Допоможіть! Допоможіть! — відчайдушно кричала Дафна, розуміючи, що її життя висить на волосині.

Та дивом Скірон устиг її зловити, а на обличчі Дафни на мить промайнула задоволена усмішка. О, що ж тепер чекає на Селену... який сором та чудовий подарунок на заручини...

Удаючи непритомну, вона зручно влаштувалася в руках Скірона, а той уже не збирався мовчати. Величезна лють кипіла в крові, мов розпечена магма.

— Селено! Я вже погодився заручитися з тобою і взяти тебе за дружину, коли ти нарешті залишиш Дафну в спокої? Її сила й так надто слабка. Ти справді хотіла приректи її на божественну кару та вбити?

— Я не штовхала її, — Селена намагалася говорити спокійно, хоча абсурдність ситуації виводила її з рівноваги.

Саме в цей момент Дафна почала подавати ознаки життя, ще сильніше притиснувшись до Скірона, вона зіграла роль невинної жертви.

— Скіроне, будь ласка, не звинувачуй леді Селену. Це моя провина... я лише хотіла привітати її із заручинами, але, мабуть, чимось розгнівала її.

Від цих слів усі навколо завмерли. Боги почали переглядатися й перешіптуватися, невже Селена справді штовхнула Дафну?

А сама Селена не могла вимовити ні слова, її немов паралізувало від нахабства зведеної сестри.

На щастя, неподалік з'явився Олександр, одразу зрозумівши, що відбувається щось підозріле, і був готовий втрутитися.

— Не можу повірити! Селена використала громовицю, щоб позбутися суперниці? — вигукнув один із богів.

— Це ганьба для богів! Як вона могла? — підтримала його богиня.

Навіть Олександр здивувався почутому, але вирішив не робити поспішних висновків.

— Селено, минулого разу, коли ти штовхнула Дафну, вона тебе пробачила, але цього разу я не дозволю такому повторитися. Негайно вибачайся! — закричав Скірон.

— Вибачатися перед нею? Ніколи! — твердо відповіла Селена.

— Тоді моя охорона поставить тебе на коліна.

За його наказом воїни оточили Селену й спробували силоміць змусити її стати навколішки, а решта лише спостерігала мовчки.

Єдиним, хто не витримав, був Олександр.

— Негайно заберіть від неї свої брудні руки! — голосно промовив він.

У ту ж мить хвилі води здійнялися навколо нього, сила Олександра підхопила охоронців у повітря й жорстко відкинула на землю. Вони більше не могли підвестися.

— Олександре! — з полегшенням вигукнула Селена, підбігши до нього та схопивши за руку.

Скірон у люті вихопив меч і направив його на суперника та Олександр не боявся, а навпаки ситуація потребувала швидкого вирішення такого нахабства і він відчував свою перевагу.

Вогонь і вода зіткнулися в запеклій битві. Скірон атакував полум'ям, Олександр відповідав нищівними хвилями. Земля під ними тріщала, небо розривали блискавки та ніхто не хотів поступатися.

— Як ти смієш так ставитися до Селени? — вигукнув Олександр.

— Не лізь не у свої справи! Гермес ось-ось прибуде оголосити мене нареченим Селени. Якщо Дафна її не пробачить, жодних заручин не буде. На коліна і вибачайся! — гаркнув Скірон.

Щойно охоронці знову рушили вперед, Олександр відкинув їх новим ударом водної стихії. Ті попадали на землю й більше не могли підвестися.

Розлючений Скірон кинувся в атаку. Іскри летіли навсібіч, сили двох богів зіткнулися з такою міццю, що здавалося цього вже не зупинити і тоді пролунав владний голос:

— Досить!

Час ніби зупинився, у золотому сяйві перед усіма з'явився він - Гермес, посланець Зевса, прибув оголосити волю верховного бога.

Усі миттєво завмерли й схилили голови у його руках мерехтів сувій із божественною печаткою. Скірон опустив меч, а Дафна забула, як дихати.

Перед присутніми з'явився божественний указ.

— Я тут, щоб оголосити волю Зевса! Слухайте уважно!

Його погляд ковзнув по натовпу. Скірон усміхнувся, певний своєї перемоги, а Олександр просто стояв поруч із Селеною.