3.3

— Гефесте, я забираю цей камінь.

Голос Селени прозвучав настільки впевнено, що навіть вогонь у кузні застиг.

Дафна миттєво зрозуміла, ця ситуація виходить з-під контролю, проте не дарма роками плела свої тенета.

— Ходімо звідси, Скіроне, — сумно усміхнулася вона. — Забудь про нього. Він мені більше не потрібен.

Її голос був таким тихим, що у будь-кого стиснулося б серце, окрім Селени.

— Ні, — різко відповів Скірон. — Ти заслуговуєш на все найкраще у цьому всесвіті.

Дафна скромно опустила очі, а всередині ледь стримувала задоволену усмішку. Саме так... саме так, Скіроне, говори далі.

Тим часом Гефест уже створив для артефакту вишукану скриньку. Вона була виконана зі сріблясто-блакитного каменю, що світився зсередини, немов шматочок нічного неба потрапив до рук смертних. Сльоза Зірок виглядала в ній ще прекрасніше.

— Не пакуй його! — вигукнув Скірон.

Гефест навіть не підняв голови, Селена ж повільно обернулася.

— Добре, я можу поступитися.

На обличчі Дафни промайнув тріумф.

— Але чи зможеш ти собі це дозволити?

Скірон засміявся.

— Це всього лише триста тисяч золотих монет.

За його наказом уперед вийшов слуга, на підлогу опустили важкі мішки.

— Тут значно більше.

Гефест мовчки розв'язав перший і застиг, Скірон нахмурився.

— У чому справа?

Гефест перевернув мішок, на підлогу висипалися каміння, уламки цегли, старий метал і якийсь непотріб.

У кузні стало тихо, Дафна моргнула, а Скірон зблід.

— Це... неможливо.

— Справді? — сухо уточнив Гефест.

— Відкрий інший!

Другий мішок, те саме, третій і знову сміття.

Скірон дивився на купу мотлоху так, ніби світ раптом перестав підкорятися його законам, а Селена відчула справжнє задоволення, колись половина цих багатств належала їй і вона сама віддавала їх Скірону, серед них були: подарунки Зевса, родові скарби, рідкісні артефакти та усе, що могло допомогти йому піднятися вище.

І ось тепер... його багатство виявилося купою непотребу.

Селена підійшла ближче, повільно та впевнено.

— Що сталося, Скіроне? Нарешті зрозумів, що залишився без грошей?

Його обличчя почервоніло від приниження.

— Це твої витівки!

— Звісно, — усміхнулася Селена. — Адже весь світ обертається навколо мене.

Навіть Гефест не стримав усмішки.

— Будь ласка, запакуйте мені покупку.

Бог-коваль із задоволенням простягнув їй скриньку.

— З радістю, леді Селено.

Вона прийняла артефакт і пішла не озираючись, залишивши позаду Скірона, який стояв серед купи власних ілюзій.

— Леді Селено! Це було неймовірно! — захоплено вигукнула Калліана, її прислуга, коли вони вийшли з палацу. — Якщо чесно, я ніколи не бачила Скірона таким знищеним.

Селена тихо засміялася.

— Є речі, які трапляються лише раз у житті.

— А якщо він захоче помститися після весілля?

Селена здивовано підняла брову.

— Ти теж вважаєш, що я оберу його?

— Звичайно!

Калліана навіть не задумувалася.

— Усі боги знають, що ти була готова заради нього на все.

Селена подивилася вдалину, на золоті хмари над Олімпом і небо, яке вперше здавалося таким вільним.

"Нехай думають."

"Ще зовсім трохи."

"І всі дізнаються правду."

Тим часом Скірон усе ще не міг отямитися.

— Це неможливо...

Його голос був розбитим.

— Неможливо...

Дафна лагідно торкнулася його руки.

— Скіроне...

Він різко обійняв її, наче вона була єдиним, що залишилося справжнім у цьому світі.

— Вибач мені.

— За що?

— Через мене ти знову страждаєш.

Дафна похитала головою.

— Це моя провина.

Її голос затремтів.

— У жилах Селени тече кров самого Зевса, вона може отримати будь-що, а я...

Вона сумно усміхнулася.

— Я лише напівкровка.

У грудях Скірона спалахнула знайома лють, він притиснув її до себе ще сильніше.

— Не кажи так.