Розділ 3. Скірон перейшов межу

Минуло кілька днів, за цей час Олімп продовжував жити очікуванням майбутніх заручин доньки Зевса. Чутки ширилися коридорами палаців швидше за вітер, а боги продовжували будувати власні здогадки щодо особи її нареченого.

Самій же Селені хотілося бодай ненадовго втекти від усієї цієї метушні і цього ж дня вона вирушила до палацу Гефеста, бога вогню, ковальської справи та найталановитішого майстра Олімпу.

Величезні бронзові ворота відчинилися перед нею майже безшумно та вже за кілька кроків Селена зупинилася, погляд завмер.

У самому центрі просторої зали ширяло світло, але ні, не просто світло, таки щось набагато прекрасніше.

Тисячі сріблясто-блакитних відблисків розсипалися по стінах і склепіннях, немов усередині палацу народилося нове сузір'я. Світло переливалося всіма відтінками ранкового неба, а повітря навколо ніби наповнилося тихим співом зірок.

Селена навіть забула зробити вдих.

— Вражає, чи не так?

Глибокий голос змусив її озирнутися, Гефест стояв біля величезного ковальського горна, схрестивши руки на грудях, на його суворому обличчі вперше майнула гордість.

— Що це? — запитала Селена.

Гефест усміхнувся.

— Сльоза Зірок.

Навіть сама назва звучала велично.

Селена знову подивилася на артефакт.

У центрі прозорого кристала ніби жила власна галактика.

Зірковий пил кружляв усередині, утворюючи химерні візерунки.

— Його створювали століттями, — продовжив Гефест. — Для нього використовували уламки справжніх небесних зірок, які падали на межі світів.

— Але найскладніше було знайти матеріал.

— Де ти його взяв?

— Сестри Долі.

Селена здивовано підняла брови, навіть для богів це ім'я звучало особливо.

— Саме вони збирали зоряні уламки протягом тисячоліть і ніхто не знає, навіщо їм це було потрібно та чому вони вирішили передати їх мені.

Гефест обережно торкнувся артефакту, світло миттєво стало яскравішим.

— А потім я викував із них це.

— І яка його сила?

Бог вогню на мить замовк, оглядаючи цей артефакт та роздумуючи, ще не до кінця вірив у власне творіння.

— Сльоза Зірок не дарує могутності, не посилює магію і не робить володаря безсмертним.

Селена здивовано нахилила голову.

— Тоді навіщо вона?

— Тому що деякі речі цінніші за владу.

Його погляд став серйозним.

— Цей артефакт благословляє союз двох сердець. Якщо його отримають закохані, їхні долі переплетуться під захистом самих зірок. Він приносить взаємність, вірність, удачу та щастя тим, хто справді обрав одне одного.

Селена відчула, як серце радісно відгукнулось.

— І наскільки він рідкісний?

— Рідкісний?

Він похитав головою.

— Така річ з'являється раз на кілька епох. Можливо, один раз на мільярди життів і серед богів більшість ніколи її не побачать.

Погляд Селени знову повернувся до сяючого кристала, не могла пояснити чому, але їй одразу згадався світловолосий син Посейдона: спокійна усмішка,  дивна звичка з'являтися поруч у найнеочікуваніші моменти, слова біля фонтану:

"Я підготую для тебе гідний подарунок."

У куточках губ Селени з'явилася ледве помітна усмішка.

— Про що задумалася? — примружився Гефест.

— Та так... — тихо відповіла вона.

Думки про майбутнє не викликали в неї страху, тільки цікавість, а Сльоза Зірок продовжувала сяяти посеред зали, ніби вже знала те, про що самі боги поки що навіть не здогадувалися.

____________

Дафна йшла поруч зі Скіроном із тією ідеальною поставою, яка завжди змушувала її виглядати водночас ніжною і беззахисною.

Всередині ж вона вже відчувала передчуття перемоги, такої непомітної, але точної.

— Дякую, що провів мене, — м’яко промовила вона, злегка опустивши погляд. — Я справді вдячна тобі.

Скірон на мить затримав погляд на ній, саме цього вона чекала. Його внутрішній конфлікт завжди починався з почуття провини.

— Не кажи так, — різко відповів він, ніби сам собі не довіряв. — Це через мене все сталося, якби я не…

Він замовк, але Дафна вже почула продовження цієї думки:

"Якби я не обрав тебе."

І цього було достатньо, вона ледь посміхнулася, сховавши вираз за маскою смутку.

— Це не твоя вина, Скіроне.

Він насупився.

— Але вона… Селена… розлютилася на тебе.

Дафна тихо зітхнула, ніби це боліло їй більше, ніж мало б.

— Це завжди так, хіба ні? — її голос став тихішим, майже крихким. — Вона донька Зевса, чистокровна богиня, вона бере те, що хоче, і ніхто не сміє їй перечити.