Розділ 13

Я звик, що навколишні або сліпо вірять мені на слово, або шукають у кожній фразі прихований підступ. Вікторія ж перевіряла мене на міцність щоразу, як розплющувала очі і я не мав права її в цьому дорікати

— Там є ще дещо, — раптом вимовила вона.

Я простежив за її поглядом. Біля підніжжя поваленого столу, тісно притиснувшись до кам'яної кладки, чорнів вузький паперовий обрізок. Спершу я прийняв його за звичайний сміттєвий аркуш, але гостя опустилася навколішки й обережно підчепила край нігтем.

— Не чіпайте голими руками, — застережливо кинув я і вона миттєво відсмикнула пальці.

— Тоді витягніть самостійно.

Я підняв знахідку за допомогою рукавички. Це виявилася смужка цупкого пергаменту, з одного краю опалена вогнем. На ній виднівся вицвілий напис, зроблений тушшю. Розгорнувши його, я вчитався в рядки. Перший був безповоротно зіпсований вогнем. Другий зберігся краще:

«…повторна стабілізація відлуння можлива виключно за умови максимального розширення контуру».

А нижче йшла коротка приписка:

«Заборонено до використання без попереднього тестування меж».

Я перечитав усе двічі, а потім і втретє.

— Що там таке? — не витримала Вікторія.

Я забарився з відповіддю, бо перед очима був не просто випадковий папірець. Формулювання належало до закритих наукових протоколів. Я впізнавав і почерк, і скорочення, і саму логіку побудови експерименту. Колись я сам працював із подібними документами.

— Даміане?

— Це фрагмент інструкції до наших старих досліджень.

— Тих самих, через які я тепер розмовляю чужою мовою в чужому тілі?

— Цілком імовірно.

Вона схрестила руки на грудях.

— Ви знову видаєте це «можливо».

— Я не в певнений в цьому, тому я не можу стверджувати. Потрібно все перевірити.

— Гаразд. Такий підхід мені подобається більше, ніж коли ви просто мовчите з похмурим виглядом.

— Я так виглядаю постійно.

— Чудова новина. Могла й сама здогадатися. Хоча на голодний шлунок погано думається.

Я не стримав короткого зітхання.

— Ви щойно прокинулися в іншій реальності, у чужій оболонці, не розумієте жодного слова місцевої мови  і вас найбільше турбує відсутність нормального сніданку?

— Мене найбільше турбує перспектива робити все це без можливості нормально поїсти, виспатися і хоч на годину сховатися від усіх.

Губи самі собою розплиглися в посмішці.

— Ваші запити напрочуд раціональні.

— Навіть не сподівайтеся на звичну для вас поступливість. Я ще не торкалася теми гарячої води та нормального ліжка.

— Гаряча вода у вас є.

— Тоді цей світ не такий безнадійний, як здавалося спочатку.

Вона теж усміхнулася. Усмішка вийшла коротенькою, майже крихкою, немов вона сама здивувалася власній реакції після пережитого жаху. На секунду мені захотілося затримати цей момент і ця думка була абсолютно недоречною. Я вирішив, що краще повернутися до справи і знову подивився на пергамент.

— Нам треба забрати це в кабінет і детально вивчити.

— Нам?

— Якщо ви щиро прагнете розгадати цю таємницю — так.

— А я вже готувалася почути, що це занадто небезпечно для мене і мені краще зачинитися в кімнаті.

— Я вже обіцяв, що не нав’язуватиму вам роль переляканої нареченої і починати з дитячого контролю я б не хотів.

Вона мовчала кілька секунд, оцінюючи мої слова.

— Часом ви буваєте на диво адекватним чоловіком, Даміане Морвене.

— Дякую. Постараюся не зіпсувати це враження.