1.

Я - юна гарпія...

З’явилася на світ у долині Духмяних Троянд. Моя матуся загинула майже одразу після мого народження. Та я майже не відчувала втрати, адже, як і всі діти гарпій, до повноліття мала виховуватися в домі свого батька-грифона, під наглядом старенької няньки-гарпії. Звісно, якби матуся жила, вона могла б навідувати мене бодай інколи, милуватися дорослішанням доньки, навчати чогось. І часом, дивлячись, як високо в небі ширяють молоді матері з доньками, я трохи заздрила їм, адже няня й мама — це зовсім різне.

Отак мене виховувала лише нянька Сая, огорнувши такою турботою й любов’ю, що я не уявляла життя без неї й довіряла їй у всьому, вважаючи рідною матір’ю.

З дитинства я була дивною дитиною — дуже любила господарювати й готувати. Якось няня обмовилася, що з мене вийшла б чудова господиня в домі чоловіка. Та… я була гарпією з аристократичного роду, і моє захоплення ніяк не могло здійснитися. Хіба що якби я стала калікою або вже в старості — і то моя доля була б стати чиєюсь нянькою. Але я була не така, як усі, і потай мріяла: коли настане мій час парування, а потім я знесу яйце, то не залишу свою дитину лише на піклування батька-грифона й няньки, а сама виховуватиму її, водночас займаючись облаштуванням затишного дому.

— Дивна ти дитина, Рахміно, — зітхала Сая, слухаючи про мої рожеві мрії про майбутнє. — Мабуть, це через те, що ти надто рано залишилася сиротою, інакше б…

— Виросте й стане іншою, — категорично казав батько.

Я була його єдиною донькою. Двоє моїх молодших братів-грифонів займалися звичайними для хлопчаків справами — полювали на кроликів, грали у війну, рили в скелястих горах печери, куди нишком затягували маленьких гарпій, щоб гратися з ними у весілля — звісно ж, удавано.

Найбільше я любила готувати.

Моєю першою стравою було м’ясо молодого кролика, в’ялене на сонці. Побачивши якось білу пухнасту істоту, я налетіла на неї й, схопивши кігтями, не розірвала й не випила кров, а, опустившись на зручний виступ скелі, обережно зняла шкуру. Потім помила тушку, відділила м’ясо від кісток, нарізала гострим кинджалом на тонкі смужки. Перетерши із сіллю й перцем, я виклала ніжне м’ясо на гарячий камінь, прикривши листям молодого кропу. До вечора страва була готова, і я пригостила нею Саю.

— Та ти справжня чарівниця, — усміхнулася няня, із задоволенням смакуючи тонкі ниточки в’яленої кролятини. — Але все ж, крихітко, це не справа — захоплюватися куховарством. Краще вчися вбиратися й шукати розваг — ось що знадобиться молодій гарпії. А готування… хай цим займається чернь.

Та я не припиняла своїх кулінарних експериментів: варила варення, пекла смачні тістечка, робила салати й запікала м’ясо, додаючи різні інгредієнти.

Звісно, в дитинстві я з прихованим захопленням дивилася на прекрасних молодих гарпій, які злітали в небо у своїх дивовижних чарівних убраннях, із розпущеним волоссям неймовірних кольорів і відтінків. Як же я мріяла, коли виросту, стати однією з них — пізнати кохання й радість веселощів, відчути смак безтурботного життя в Живому лісі та насолодитися вільним і палким коханням.

Я знала: свого часу мені також доведеться відвідати Золотий бал, щоб обрати собі нареченого-грифона, з’єднатися з ним і відкласти яйце. А потім, через пів року, залишивши дитину, повернутися до вільного життя. До наступного разу… Та як можна покинути своїх дітей? Цього я не могла зрозуміти.

А поки я росла серед інших дітей, насолоджуючись безтурботністю й поступово пізнаючи мудрість життя.