21. Не все так просто…

 Дан

Я відчував головний біль, сильний, такий, ніби у мене було страшне похмілля. Тож коли розплющив очі взагалі не одразу зрозумів, що відбувається.

 Побачив перед собою Марту. Вона стояла на вході до кімнати. Стоп. Кімната. Не моя кімната, але дизайн знайомий…

Я повільно повернув голову праворуч і побачив Марину із заплющеними очима. Голу. Принаймні, з оголеними плечима.

Смикнувся з ліжка, але щойно зробив це, побачив, що і сам був голий. Мої речі валялись на підлозі. 

Ні, цього не могло трапитись… 

Марта різко розвернулася і побігла геть. Лише десь вдалині, як мені здалося, грюкнули двері.  

Я швидко вдягався. Буквально за лічені секунди. Як натягнув штани і футболку, побіг до коридору. Взувся і швидко побіг сходами вниз. 

Марта їхала на ліфті і спустилась рівно тоді, коли я добіг до першого поверху.

— Вона писала, що їй дуже погано. Потім дала мені чай. Я не памʼятаю нічого після того чаю! — швидко заговорив я. 

— Ти не казав, що підеш до неї, — Марта опустила голову і спробувала обійти мене. На її обличчі було видно мокрі доріжки від сліз. 

— Я почувався винним, бо міг образити її, телефон сів, — я став у Марти на шляху, не даючи їй вийти. — Але я не міг переспати з нею. Це підстава. Я кохаю тебе. 

— Чим ти її образив? Тим, що провів ніч зі мною? — Марта пересмикнула плечима. — І вирішив компенсувати їй моральні збитки, переспавши з нею також? 

— Я не міг переспати з нею! Я не знаю, як так вийшло, що я був голий, але я не спав з нею! Я кохаю тебе, чуєш? — я взяв її за руку. 

 — Відпусти мене, будь ласка, — попросила вона. — Ти ж не хочеш, щоб люди повибігали зі своїх квартир і почали знімати тебе на телефони, а потім виклали в інтернет? 

— Я б ніколи тобі не зрадив, чому ти мені не віриш? Вона, певно, спеціально це зробила.

 — Я хочу піти. Мене чекає мама. Вибач, будь ласка, — Марта не дивилася мені в очі. 

— Я не спав з нею, кажу тобі! Вона прислала повідомлення, яке мене налякало, а потім телефон сів! — я дістав мобільний і показав Марті. — Бачиш, він сів! Я зараз його заряджу вдома і покажу тобі те повідомлення!

 — Ти написав мені, щоб я прийшла сюди! — вона закрила обличчя руками. 

— Я не писав нічого! Як це може бути? — я натиснув на кнопку включення і телефон дійсно увімкнувся, ніби й не сідав. — Що за… Вона, певно, зарядила його, коли я вже спав! А потім вимкнула! Дивись, от повідомлення! — я відкрив нашу переписку з Мариною, але те повідомлення було виправлене і там було написано:

"Я так хочу тебе… Давай спробуємо."

Бляха, як так вийшло? 

— Чорт! Там було написано не те! Воно виправлене, бачиш? Виправлене! Вона відредагувала повідомлення вже потім!

— Якщо це вона, то як вона відкрила твій телефон, там же стоїть пароль, — сказала Марта. — Ти навіть мені той пароль не казав…

— Та блін, я не міняв пароль ще з вісімнадцяти… Це просто дата мого початку гри за "Динамо"!

 — От бачиш, вона як не крути ближча тобі, ви так давно разом… То може, ти повернешся зараз до неї і залишиш мене у спокої? Я хочу поїхати додому! — мало не вигукнула Марта. 

— Вона була мені близька! Так, я кохав її! 

— І зараз кохаєш, — Марта зітхнула. — Я бачила, як ти дивишся на неї. Може, з моєю допомогою ти хотів забути її, але не вдалося. Нічого, я розумію…

— Я кохав її! А потім закохався в тебе! Не одразу, так, але ж закохався… Ти потрібна мені, не відштовхуй, я дійсно не обманюю!

 Марта 

Я не вірила йому… Думала, що він це каже, бо йому незручно переді мною. Розуміла, що він не сам відправив мені адресу, це зробила Марина. Але ж не змусила вона його лягти з собою в ліжко. Він це зробив добровільно. Вона спокусила його, але він не зупинився. То чи можу я тепер йому довіряти? 

— Вибач, мабуть, я вже тобі не потрібна, я хочу розірвати нашу угоду, — сказала я, відчуваючи тільки одне бажання — не бачити і не чути його більше. Занадто боляче було чути ті його слова про кохання, якщо його вчинки суперечили цим словам..

— Ти помиляєшся! Якби ти не була мені потрібна, я б зараз не зупиняв тебе! Це все Марина, вона щось підсипала мені в чай і я заснув!

 — Я не вірю, що таке буває в житті, — відчувала “іспанський сором” через те, що він викручується, щось придумує. — Якби ти чесно сказав, що так, маєш почуття до неї, тож коли вона запропонувала зайнятися коханням, ти не міг відмовитися… Але ти вигадуєш якісь такі історії, які можливі хіба що в “мильній опері”... І мені сумно, бо я вважала тебе більш чесним і сміливим…

— Я не займався з нею ні чим! Випив чай! Потім все, як в тумані, — нічого не памʼятаю! — заявив Дан вперто. 

— Я рада за тебе, що ти нічого не пам’ятаєш, — я старалася не дивитися йому в очі. — Піду збирати речі. Думаю, Марина зможе поселитися у тебе, щоб бабусі не було самотньо. Або ж ви наймете доглядальницю, бо я сумніваюся, що Марина захоче готувати, прибирати і виконувати іншу домашню роботу…