20. Несподівана звістка

Дан

Коли Марина вигукнула ці слова, я розумів, що насправді вона просто ревнувала. І навіть чомусь відчув докори сумління за це. Я не хотів нікому робити нічого поганого. 

— Марино, стій, я…

— Не чіпай мене! — сльози таки зірвались з її очей. Марина розвернулась і побігла геть від нас.

Я зітхнув. Було трохи сумно, що врешті-решт наша дружба перетворилась на це. Але, певно, інакше і не могло бути. Бо раніше я кохав її, а тепер, коли я вже її не кохав, виходило, що вона ревнувала. 

Марта поглянула на мене якось винувато:

— Мабуть, Марина має рацію, нам не варто було її залишати… — прошепотіла вона.  

— Бабуся в порядку. Вона б подзвонила, якби ми були їй потрібні, — я трохи стис долоню Марти в своїй. — Добре, ходімо додому, мені ще на тренування ввечері, ранкове і так прогуляв. Ну, інколи можна і прогуляти. І так вперше за довгий час. І тренера я попередив.

 — Так, ходімо, — кивнула Марта. — Думаю, вона пересердиться на тебе, і все буде добре…

***

Бабуся якраз навпаки, здається, була бадьорішою, ніж зазвичай, виглядала щасливою, коли нас побачила. Марта одразу пішла готувати обід, а ми з нею залишились у вітальні.

—  Я сьогодні замислилась, як чудово було б мати правнуків, — вона підморгнула. — Ну, не прямо зараз, а колись згодом, але все ж це гарна ідея, правда? 

— Ба, ну блін… Рано ще точно. Але так, у нас все серйозно. Я серйозний щодо Марти, — зізнався я. 

— Мені дуже втішно це чути, — вона торкнулася моєї руки. — Бережіть одне одного. Не піддавайтесь на різні провокації, добре? 

— Ну, Марина, схоже, образилась. Але ж вона колись сама мене відштовхнула. Я ж не роблю нічого неправильного, правда? — все ж мене трохи хвилювало те, що Марина, та, з ким мене так багато повʼязувало, тепер страждала через мене. Я не хотів їй цього.

 — Думаю, вона скоро заспокоїться, — розсудливо сказала бабуся. — Все ж, вона сама обрала, що вам краще бути друзями. Зараз вона просто відчуває ревнощі — мовляв, як це так, що ти, чиє серце належало тільки їй, тепер звернув увагу на іншу дівчину… Але Марина не дурна, вона розуміє, що ви в дитинстві і ви зараз — не одні й ті ж самі люди… І інколи правильніше просто відійти і не заважати…

*** 

Тренування того вечора і наступного дня проходили прекрасно. Я, схоже, повністю вийшов зі своєї кризи ще в минулому матчі. Сашу поставили замість травмованого на поппередній грі нападника, і тепер ми могли взагалі грати, як команда, а не змагатися за мою позицію. 

Нарешті в мене зʼявився друг в команді після того, як мій найкращий друг з неї пішов. Хто б міг подумати, що я подружусь з таким молодим хлопцем, ще й тим, кого брали ніби як замінити мене?

Але все обійшлось. Навіть більше. Все йшло прекрасно, я був дуже задоволений. Нарешті моя карʼєра знову стала такою ж стабільною, як рік тому, я був впевнений в завтрашньому дні і в тому, що все буде добре. 

Коли вже збирався додому після душу, телефон сповістив про нове повідомлення. Коли я відкрив його, то мої очі розширились… Я швидко зібрався і буквально побіг до машини. Серце билось дуже часто… 

Марта

Коли Дан пішов на тренування, я вирішила трохи поприбирати. Якраз мила підлогу, коли почула телефонний дзвінок. Подумала, що це Дан і бігом побігла до мобільного. Але на екрані висвітився номер мами. 

 — Привіт, — сказала я. — Як ви там? Як Андрійко? 

— Привіт, все добре, але щось ти перестала дзвонити, писати… Я переживаю за тебе, Марто. 

 — У мене все добре, — я відчула провину, що за своїми почуттями до Дана забувала щодня телефонувати мамі. — Так, трохи була зайнята… Але тепер обов’язково дзвонитиму щодня! 

— Коли ти повернешся додому? Ти ж казала, що це все — тимчасово… — додала вона трохи схвильовано. — А вже пройшло більше місяця.

 — Мамо, — я замовкла, намагаючись підібрати потрібні слова. — Ми з Даном почали зустрічатися. Він дуже хороший… Я його кохаю. 

— Що? — перепитала вона здивовано. — Ти ж обіцяла мені, що це тільки гра… Він… Мила, я проти, він же спортсмен, ще й багатий, він може розбити твоє серце… 

 — Він дуже добрий, турботливий, — почала запевняти я. — Хоч і багатий, але не втратив через це людяність. Ти краще познайомишся з ним і зрозумієш, що не варто переживати. У мене все буде добре. 

— Ти мене не слухаєш… Я хочу, щоб ти повернулася… Він надто дорослий для тебе, Марто… Приїдь завтра ж додому. Я хочу, щоб ти приїхала.

 — Авжеж, я приїду, провідаю вас, — запевнила я. — Але я не залишу Дана, вибач. Він дуже важливий для мене. Хіба ти залишила б тата, якби він не сподобався твоїм батькам?

— Ти не розумієш, у вас надто велика різниця у віці і статусі. Він може користуватись тобою, гратися. Я не можу цього допустити.

 — Ні, він точно не такий, — я рішуче похитала головою, немов мама могла мене зараз бачити. — Я розумію, ти переживаєш за мене. Але у мене все добре. Я дуже щаслива зараз…

                                                                              ***