19. Доленосні зустрічі

Марта

Я спускалася з трибуни і побачила, як до Дана підійшли журналісти. Опинилася поряд у той самий момент, коли його звинуватили в тому, що він дав хабаря. Я відчула обурення, бо кому, як не мені, знати, скільки Дан тренувався і яких зусиль прикладав, щоб йому дозволили грати в основному складі…

— Що за провокації? — одразу втрутився тренер. — В моїй команді грають ті, хто в кращій формі. Зараз Дан в прекрасній формі!

— Але Олександр забив гол. А ви його випустили тільки в кінці! — не погодилась журналістка. — Хіба не він претендує на позицію Дана? Хіба цей гол не доводить, що він заслужив на місце в основі?

— Це Дан дав йому можливість забити гол, — сказав тренер. — Я не заперечую, що Саша гарно грає, але й Дана рано списувати з рахунків. Тому ваше запитання вважаю недоречним і нетактовним. 

— Асист — це не гол, ви прекрасно це знаєте! Але я розумію, ви не хочете ображати свого гравця, ще й капітана. Тому і тримаєте його на полі. 

Дан стис долоні в кулаки, я це чітко бачила. 

— Якби не цей асист, я б не забив, — втрутився Саша. — Цей гол і перемога — наші спільні. І ми більше не будемо нічого коментувати, — сказав він і пройшов повз журналістку. Дан і тренер пішли за ним якраз до мене.

Я відчула вдячність до Саші, адже він не був зобов’язаний підтримувати Дана. Вони були суперники, і все ж Саша вчинив чесно. 

Я підійшла до Дана і взяла його за руку.

— Я пишаюся тобою, — сказала тихо, щоб чув лише він. 

— Я радий, що ти тут, Марто, — він торкнувся губами моєї щоки. — Чорт з нею, з журналісткою… Головне, ми перемогли.

— Так, це головне, — сказала я. — Поїдемо додому? 

— Так, поїхали. Треба привести себе в порядок. А потім у нас ще є інші плани, памʼятаєш?

                                                                             ***

Коли я перевдягнулася в нарядну сукню, вклала волосся, зробила легкий макіяж, то поглянула на себе у дзеркало і не впізнала. На мене ніби дивилася зовсім інша дівчина. І відмінним від мене колишньої була не так зовнішність, як сяйво в очах, вираз обличчя. Я кохала і була коханою, і це ніби перетворило мене з гусіні на метелика. Було відчуття, що тепер у моєму житті починається новий, щасливий, етап, і хотілося насолодитися кожною хвилиною, відчути сповна все, що станеться сьогодні…

Дан уже чекав на мене. Коли я вийшла з кімнати, він вражено подивився на мене. 

— Ти дуже красива сьогодні, — він підійшов ближче і взяв мене за руку. — Поїхали?

— Ти теж дуже гарний, — я усміхнулась, дивлячись на нього.  — Втім, я зрозуміла це з першої хвилини, коли побачила тебе. 

— Ходімо, — він усміхнувся якось по-змовницьки. — Хочу на побачення…

                                                                             ***

Ми приїхали до готелю і піднялися в номер, зарезервований за нами. Вирішили не йти в ресторан, щоб побути сам-на-сам. На столику стояло шампанське, фрукти, фондю, ще якісь закуски. Але все було для мене ніби в тумані, бо я дивилася тільки на Дана. Нам не треба було нічого говорити, здавалося, ми могли читати думки одне одного. 

Дан наповнив келихи шампанським і простягнув один мені:

— Давай випʼємо за доленосні зустрічі… Саме такою для мене стала наша з тобою зустріч, Марто, — він торкнувся вільною долонею моєї руки…

                                                                               ***

Від його дотику по всьому моєму тілу ніби пробіг легкий електричний струм. Наші погляди зустрілися, я відчула, що в мене пересохло в горлі. Піднесла келих до губ і зробила ковток прохолодного напою, від якого зразу ледь запаморочилось у голові. 

Дан теж зробив ковток, продовжуючи пильно дивитись на мене. А потім він забрав у мене келих і поставив обидва на столик. В номері тихо грала музика і він встав з-за столу, простягнувши мені руку: 

— Потанцюємо? 

— Я не дуже добре танцюю, — сказала я, знітившись. — Але давай…

Він обійняв мене і почав повільно вести в танці, в якусь мить його губи торкнулись моєї шиї. Я  аж очі заплющила від хвилювання, але потім  відчула себе так само затишно, як завжди в його обіймах. 

Його долоні гладили мене по талії. В якусь мить в цьому ритмі ми дійшли до ліжка. Він трохи відсторонився і зазирнув мені в очі:

— Впевнена? — запитав неголосно. 

Я на якусь мить завагалася, але потім твердо сказала:

— Так, впевнена.

— Я кохаю тебе, — він прикрив очі і поцілував мене ніжно-ніжно, всаджуючи мене на ліжко і сідаючи поруч. Його руки продовжували пестити мене через одяг.

Я відчувала, як серце мало не вискакує з грудей, моє дихання прискорилося, я вся тремтіла. Він обережно вклав мене на ліжко, нависаючи зверху. Дивився з ніжністю, але і з бажанням. Мені ставало жарко від цього його погляду. І трохи соромно і хвилююче.  

Коли його губи торкнулись мого вуха, я заплющила очі і притягнула його ближче до себе . Я ще ніколи в житті не почувалась так. Його поцілунки опускались нижче, а дотики обпалювали все більше. Мені не хотілось зупиняти його, навпаки, я хотіла, щоб це ніколи не закінчуалось і щоб тепер ми завжди були разом…