18. Чого ніхто не очікував…

Марта

Це було так хвилююче, що моє серце мало не вистрибнуло з грудей. Досі я могла тільки уявляти, що можна відчувати під час поцілунку, але реальність виявилася набагато яскравішою, ніж ті фантазії. Може, тому, що я кохала Дана? Так, цієї миті я зрозуміла, що закохалася в нього. Сподівалася, що він відчував те ж саме…

Коли він відсторонився, то зазирнув мені в очі:

— У людей стосунки зазвичай закінчуються ліжком, а у нас почались… — він на секунду замовк, а потім запитав: — Ти будеш зі мною зустрічатися? 

— Так, — мій голос трохи затремтів. — Буду, авжеж. 

— Тоді сьогодні підемо на побачення, — він переплів наші пальці і знову потягнувся до моїх губ, але цього разу тільки коротко чмокнув і усміхнуся. — Ні, треба менше тебе цілувати зараз… Бо будуть проблеми…

— Ти запізнишся на тренування? — усміхнулась я. 

— І це теж, — він кивнув. — Після тренувань ввечері підемо кудись. Куди б ти хотіла? 

 — Не знаю… В якийсь ресторан? — я подумала про Марину. Коли вона дізнається, що ми зустрічаємось, то мусить відчепитися від Дана. Але яке в неї буде обличчя, коли Дан їй скаже…

— Добре, почнемо з ресторану, — він кивнув. — Піду в душ. Будь готова на восьму, я якраз звільнюсь з вечірнього тренування…

 — Добре, я тоді піду готувати сніданок, — сказала я...

                                                                  ***

Коли Дан поїхав, до кухні, де я мила посуд, увійшла бабуся. 

— Доброго ранку, зараз подам вам сніданок, — сказала я. 

— Ти виглядаєш щасливою, мила, — вона лукаво усміхнулась. — Невже до того дурня нарешті все дійшло?

Я спершу нерозуміюче дивилася на неї, а тоді все стало на свої місця. 

— Ви про все здогадалися? — запитала я. 

— Я прекрасно знаю свого онука. Він не міг зустрічатись з кимось в той період. Думав тільки про футбол. Тільки ним і жив. Через це я і переживала. Що коли я помру, він залишиться один. Особливо, якщо ще й футбол втратить…

— Так, Дан такий, — я усміхнулась. — Але сьогодні він запропонував мені зустрічатися по-справжньому.  Я трохи хвилююсь..

— Якщо вже він все зрозумів, то все має бути добре, тобі немає про що хвилюватися. Дан потурбується про тебе, а ти потурбуєшся про нього, — вона продовжувала усміхатись. — Маринка своє щастя упустила. Ну, значить так і мало бути.

— Зараз вона трохи заметушилась, — сказала я. — Може, ревнувала його до мене. І розуміла, що їй нічого не світить, але все одно…

— Ну, то вже її проблеми. Я щиро рада, що у вас все добре складається. Дану дуже треба близька людина. І я рада, що це саме ти…

                                                                                ***

Коли Дан повернувся, я вже була повністю готова до побачення. Може, це й неправильно, адже дівчата мають довго збиратися, прихорошуватися, а я завжди старалася бути пунктуальною. Але Дан був таким самим, як я.

 — Бабуся знає, що в нас спершу все не було серйозно, — сказала я, коли ми вже сиділи в машині. — Вона про це мені сказала. А я й не здогадувалася, що вона нас “розкусила”! 

— Я теж, — здивувався Дан. — От хитра… Видно, ти їй сподобалась ще раніше, ніж мені. Або я просто не одразу зрозумів. Таке теж може бути. Бо ти від початку привертала мою увагу. Тільки я ж обіцяв не думати про тебе в такому ключі, памʼятаєш?

— Так, пам’ятаю, — я кивнула. — Я теж обіцяла, що буду тримати себе в рамках ділових відносин. Але десь щось пішло не за планом…

— Приїхали, — він припаркував машину біля ресторанно-готельного комплексу. 

— Тут гарно, — сказала я, озираючись. 

— Ми з тобою познайомились в готелі, тож я подумав, що це буде трохи символічно, якщо і почнемо стосунки в чомусь подібному. Тут дуже смачно, я був тут з командою декілька разів. 

 — Я іноді згадую наше знайомство і думаю, що якби хтось розповів таку історію, я б не повірила, що вона можлива в реальному житті, — сказала я, а потім додала. — Я дуже рада, що ми з тобою зустрілись…

Дан

Мені завжди було дуже комфортно з нею. Але зараз до комфорту приєдналось легке хвилювання. Мені хотілось, щоб їй було добре поруч зі мною. Щоб вона почувалась коханою.

Так, я кохав Марту. І закохався в неї набагато раніше, ніж зрозумів це. Вона завжди була поруч, коли була мені потрібна. І тепер я теж хотів завжди бути поруч. 

Коли ми повечеряли і пішли до машини, щойно сіли туди, я подався вперед і поцілував її. Пристрасно, хоч і намагався трохи тримати себе в руках, але все одно вийшло пристрасно.

Мене скажено тягнуло до неї. До цього я забороняв собі навіть про це думати, а коли дозволив, то всі мої думки були тільки про неї. 

Марта відповіла на поцілунок, спершу несміливо, а потім більш пристрасно. 

Серце билось, як скажене. Думки йшли не туди. Хотілось продовжити це все… Не хотілось зупинятися. Руки гладили її талію, а губи зминали губи. Я ніби дорвався до води після того, як довгий час провів у пустелі. Не хотілось налякати її…