15. Образа

Марта

Уже після початку гри до ложі увійшла Марина. Я так сподівалася, що її не буде, тож, побачивши її, відчула розчарування. Вона, навпаки, виглядала веселою і бадьорою. 

 — Ой, я запізнилася, — сказала вона. — Потрапила у затор. Бачу, Дан на полі?

— Так, — сказала я коротко. 

— Це ж прекрасно. Ну його, того Сашу, хай сидить на лавці запасних! А краще взагалі хай піде з команди, — вона усміхнулась, глянувши кудись мені за спину, і я побачила, що там була та дівчина, з якою Марина побилась минулого разу.

Цієї миті Дан забив гол, і я на мить забула про її присутність. Почала плескати в долоні разом з усіма іншими вболівальниками. Я була дуже рада за нього, адже знала, як йому важливо довести свою потрібність команді. Я дуже хотіла, щоб у нього все вийшло. 

Коли вже ажіотаж від голу трохи стих,  і частину гри ми дивилися мовчки, Марина раптом запитала:

— Марто, а на скільки часу ви домовились грати у вашу гру в наречених? Вже продумали, як зробите розрив? Бабусі вже краще, тож думаю, зараз самий час. 

 Я відчула, як моє серце забилося частіше. Перша думка була — чому вона лізе не в свої справи? Мені дуже хотілося відповісти саме так. Але я взяла себе в руки і спокійно відповіла:

 — Коли Дан вирішить, тоді  все завершимо. Але поки що він нічого не казав. 

— Чесно кажучи, я все ще вважаю, що це погана ідея. Хоча, авжеж ,йому зручно, що ти прибираєш і готуєш, він економить на персоналі, — вона усміхнулась. 

 — Я не персонал, — відповіла я вже сердито. — Скоріше, волонтерка. 

— Чому ні? Я думаю, що якраз так, це вигідніше, ніж наймати бабусі няньку, прибиральницю, куховарку, — почала перераховувати Марина. — І гроші ж він тобі платить, хіба ні? 

— А чому ти рахуєш його гроші? Ти наче не його дружина, — все ж я не стрималася і підвищила голос, хоча потім, коли зловила кілька зацікавлених поглядів від оточуючих нас людей, знову стала говорити тихо. 

— Де я рахувала? — насупилась вона. — Просто він тобі платить, значить, ти на нього працюєш, значить, ти персонал!

— І що з того? — я вирішила не здаватися. — Тобі щось не подобається?

— Як думаєш, якщо я запропоную йому зустрічатися, по-справжньому, а не всі ці ваші ігри, що буде з тобою? — відповіла вона питанням на питання. 

У мене немов всередині все похололо від цих слів. До очей підступили сльози. 

 — Це ще не факт, що він погодиться, — пробурмотіла я, опустивши очі. 

— Він кохає мене з дитинства, авжеж, він погодиться, — хмикнула Марина. 

 — Люди змінюються, — відповіла я. — Ти впевнена, що він досі тебе кохає?

— Впевнена, — вона переможно усміхнулась, коли раптом трибуни заревіли.

Схоже, суперники Дана також забили гол і зрівняли рахунок. 

Я відчула, що в роті в мене пересохло. Тут і так напружений матч, а ще й воназі своїми розмовами…

 — Ти зовсім не хвилюєшся за нього? — запитала я, поглянувши на Марину. — Чи тобі все одно, що буде з його спортивною кар’єрою? 

— Це кажеш мені ти? — хмикнула Марина. — Та я за нього побилася минулого разу. Бо знаю, що він не здасться. А якраз ти просто стояла і вирячалась. Хоча та коза сказала всі ті слова на Дана. То саме тобі все одно! 

 — Мені не все одно, — сказала я. — Але я не така людина, щоб лізти в бійку. І дозволь Дану самому вирішувати, як йому жити, він дорослий чоловік, а ти не його матуся! 

— А я і не лізу, я його підтримую, як і маю!

Саме в цю мить  Дан забив ще один гол.  Це було перед самим свистком арбітра, який сповістив про закінчення матчу.  Рахунок був 2:1 на користь команди Дана, і я відчула полегшення. Він під час цієї гри викладався на повну. Навіть я, не надто розбираючись у тонкощах футболу, розуміла це. 

— Ура! Він впорався! — задоволено вигукнула Марина. — Підемо в ресторан святкувати! 

Я подумала, що не піду з ними. Краще зберу речі і поїду додому. Якщо мої послуги вже не потрібні…

— Ходімо, привітаємо його, — скомандувала Марина, і я, зла на себе за те, що слухаюся її, пішла слідом до виходу з ложі…

— Щодо нашої розмови, — раптом сказала Марина, коли ми вже бачили, як Дан йде нам назустріч. — Я серйозно. Заради нього я готова не тільки побитися. З ким завгодно. 

— І що ти хочеш почути від мене? — запитала я, намагаючись виглядати спокійною. Я не мала розплакатися прямо тут, серед усіх цих людей…

Дан

Коли я забив другий гол, то відчув себе на сьомому небі від щастя. Я повернувся. Саме в цю мить, саме зараз, я був в найкращій формі. Я впораюсь, тепер я нікому не віддам своє місце ще років пʼять! Як мінімум!

Настрій був прекрасний, свисток просвистів і гра завершилась в нашу користь. І без сумнівів, сьогодні я був на висоті.

Власне, коли офіційна частина завершилась і ми зійшли з поля, тренер, який до того хотів мене замінити, сказав:

— Сьогодні ти чудово показав себе, вітаю!