12. “Ми ж друзі”

Дан

Коли ми з нею танцювали, я раптом зрозумів, що вже не відчуваю того захвату, який був раніше. Серце не билося частіше, а її фразочки замість того, щоб заворожувати, починали дратувати.

Це було незвично, раніше я ніколи не відчував роздратування щодо Марини, навпаки, мені все завжди подобалось, я мало не до рота їй зазирав. Але зараз цього не було.

Певно, тому що я був не в настрої? Треба було не погоджуватись йти в цей ресторан, а їхати додому. 

Коли вона сказала про вагітність Марти, я ледь не вдавився. І все ж втрутився в цю розмову. 

— А хіба я не правду сказала? — вона здивовано поглянула на мене. — Ти ж сам мені сказав, що ви лише зображуєте наречених. Я дуже здивувалася, що ти так заморочився, міг би попросити мене, я б зіграла цю роль безкоштовно!

— У тебе як не один хлопець, так інший, навряд в твоєму графіку знайшлась би пара вільних місяців, — я дістав гаманець і виклав на стіл гроші, після чого одразу встав з-за столу. — Ходімо.

Знав, що Марину бісила ця моя звичка. Я не любив засиджуватись в подібних місцях і коли вже хотів йти, просто клав гроші і вставав. Ну, хто платить, той і замовляє музику, я не почувався через це винним, або щось таке. 

Марина встала з-за столу з невдоволеним виразом, а Марта виглядала чи то втомленою, чи то засмученою. Але при Марині  не вийшло її запитати, в чому справа. 

Ми поїхали спочатку до Марини. По дорозі вона  продовжувала теревенити про все на світі, а коли машина вже зупинилася біля під’їзду, Марина поглянула на мене і сказала:

 — Дякую за чудовий вечір! 

На цих словах вона раптово подалась вперед і чмокнула мене в губи. В губи, чорт забирай… Хоч це і був просто чмок, я цього зовсім не очікував, був дещо ошелешений, але Марина швидко помахала рукою і побігла геть. 

Я мимоволі озирнувся на Марту. Вона зразу вдала, що вивчає щось за вікном, хоча на що там було дивитися, адже вже було темно. 

Я зітхнув і завів машину, після чого ми поїхали додому, тепер вже в повному мовчанні…

***

Додому ми зайшли тихо, все ж, було доволі пізно. І вже коли по черзі прийняли душ і лежали в ліжку, я таки вирішив порушити мовчанку:

— Вибач її, будь ласка, за сьогодні. В неї просто такий характер…

 — Я не образилася, — коротко відповіла вона. Але все ж уникала дивитися мені в очі. 

— Я ж бачу, що образилася, — я зітхнув.

За якимось поривом подався ближче до Марти і обійняв її за плечі зі спини. Це була доволі інтимна поза, але подумав я про це тільки зараз.

— У тебе був важкий день, — сказала Марта. — А вона цього не розуміла. Якась безтактна вона. Без емпатії…

— Думаю, своєю енергійністю та веселістю вона просто намагалась мене відволікти, — сказав я. — Вона завжди так робила. Знаєш, в свій час саме вона надихнула мене займатися спортом всерйоз і після школи, коли батьки були проти.

— Мабуть, добре бути такою життєрадісною людиною, — тихо сказала Марта. — Такі дівчата всім подобаються, і їм завжди все прощають…

— Ну, кожна людина особлива по-своєму, — відповів я так само неголосно. — Ти теж. 

Чомусь коли сказав цю фразу, серце забилось трохи частіше, ніж до того. 

— Я думаю, ти кажеш це із ввічливості, — не погодилась вона. 

— Чому ж "із ввічливості"? Ти добра, мила, хазяйновита, красива, — почав перераховувати я тихо. 

—  І нудна, — прошепотіла вона ледве чутно. 

— Дурниці. Нам завжди є про що поговорити, — не погодився я. — Тож не нудна.

Якось ми стали аж занадто інтимно близько. Коли я це усвідомив, то відчув ще трохи більше хвилювання. Треба було відсторонитися. Але я відтягував цей момент. 

— Коли вона сказала, що ми одне одному ніхто — мені стало сумно, — зізналася Марта. 

— Бо ми все ж не ніхто, вона тут не мала рацію, — тепер вже треба було точно відсторонитися. Бо ставало якось жарко, ще трохи, і хто знає, як відреагує на все це моє тіло. Тому я відсторонився, поки все було хоч якось під контролем. Бо ранки ранками, а зараз це точно її злякає. — Треба лягати спати…

 — Так, — сказала Марта. — Ми ж друзі, правда? 

— Друзі, — погодився я. 

А серце все ще билося швидше, ніж треба. З друзями так не відбувається…

                                                                                   ***

Зранку я встав раніше. Чомусь тепер прокидатися з нею було якось більш хвилююче. Швидко пішов в душ, поки вона спала. Думав навіть, що вона не прокинеться для сніданку, але коли я вийшов, вона вже була на кухні. 

Ми поговорили ні про що, так, ніби нічого не трапилось, ніби вчора і не було тієї напруги між нами ввечері. 

Може, я трохи перебільшував? Не знаю…

Коли прийшов на тренування, ми почали з розбору гри. Я, чесно кажучи, очікував, що мене будуть сильніше сварити, але здається, що все обійшлось. Подальше тренування пройшло добре і я навіть трохи розслабився. Але коли вже вийшов з роздягальні і хотів зайти до тренера подякувати йому за віру в мене, то раптом почув: