10. “Для мене все має значення”

Марта

Я реально не могла визначити, які  в них стосунки. Просто друзі? Але тоді ніяк не вписувалися її слова, про те, як вона добре знає цю квартиру, скоріше складалося враження, що в них були стосунки... Може, вона закохана в Дана? Але чи він відповідає взаємністю? Занадто багато запитань…

— Ну, у нас доволі складні стосунки. А може, навпаки прості, не знаю, — він зітхнув. — В девʼятнадцять ми пообіцяли одне одному, що між нами нічого такого не буде, що ми будемо друзями, бо дружба важливіша. А до того вона просто динамила мене. Років так з чотирнадцяти.

— Може, вона не вірить у те, що в нас з тобою фіктивні стосунки? — припустила я.  — Тому й ці візити, пропозиції кудись піти разом. Хоче влаштувати перевірку? 

— Не знаю, — Дан зітхнув. — Але врешті-решт, це вже моє життя, вона до нього не має стосунку. Ну, в сенсі, вона не може впливати на мене. 

 — Та так, — я відчула задоволення від того, що він це сказав. — Дійсно, ніхто не може впливати на життя іншої людини… Допоможеш мені накрити на стіл у вітальні? 

— Так, без проблем, — він кивнув. — Кажи, що робити…

*** 

Після  обіду я згадала про те, що збиралася провідати маму і заодно відвезти їй гроші. Сказала про це Дану. 

— Ти поїдеш зі мною? — запитала я. — Чи краще мені самій? 

— Скоро вечірнє тренування, то певно їдь сама, добре? Якось потім можемо і разом зʼїздити, щоб вона не переживала. 

 — Так, без проблем, тоді викличу таксі…

Мама зустріла мене  з хвилюванням:

 — У тебе все добре? Тебе не ображають? — запитала, коли я віддала їй гроші. 

 — Та все добре, — сказала я. — Бабуся Дана дуже добре ставиться до мене. Я допомагаю по господарству, готую, ходжу в магазин. Так що вважай, що я просто працюю помічницею по дому. 

Сказала це, щоб мама не дуже переживала через той мій статус “нареченої”. 

— Але ти якась сумна… — вона уважно подивилась на мене. — Дан точно не пристає? Якщо пристає, то… Тільки скажи. Я поставлю його на місце. А гроші ми знайдемо і так.

 — Ні, — я різко захитала головою. — Звичайно, не пристає! Та його й майже не буває вдома…

— Точно? Ніяких натяків? Нічого такого? — продовжила мама. — Хоч він і здався непоганим, але все ж він чоловік… А чоловікам треба сама знаєш що…

 — Ну, ти ж його бачила,  — сказала я, відчуваючи, що моє серце забилося якось надто швидко. — Він вихований… Думаю, якщо йому треба буде секс, то він знайде його і без мене. У футболістів знаєш скільки фанаток?

А ще була Марина… Але про неї я не стала розповідати мамі. Перевела розмову на здоров’я малого.

— Ну добре… Головне, що він не пристає і тобі теж не подобається, — сказала вона врешті-решт. — Значить, ти в безпеці.

 — В безпеці, — погодилась я. — Не хвилюйся за мене. Я ж доросла дівчинка! 

Ні за що на світі я б не зізналася про те, що її слова про Дана, що він мені не подобається, не відповідали дійсності…

                                                                            ***

Коли я повернулася додому, Дана ще не було. Але я знала, що завтра в нього гра, тож подумала, що може він посилено тренується, і особливо не хвилювалася. Повечеряла з бабусею, потім вона пішла до себе, а Дана все ще не було. Я вирішила спитати, коли він повернеться, щоб тоді розігріти вечерю. Набрала його номер, але телефон не відповідав. 

Чомусь я відразу подумала про Марину. Невідомо, що було в тому повідомленні, яке вона надіслала зранку. І невідомо, що саме Дан їй відповів. Може, запросив на побачення, і я даремно чекаю?

Мабуть, треба було йти спати, але я знову набрала його номер. Хоч би з ним усе було гаразд… Раптом аварія чи ще якась халепа… Телефон знову не відповідав…

Я так і сиділа на кухні, не в змозі піти спати, коли раптом почула, що вхідні двері відчиняються.  Зіскочила з місця і вибігла в передпокій. Побачила Дана, який спокійно роззувався, наче нічого й не трапилось, наче він не затримався так довго.  Стоячи поряд із ним, я відчула аромат жіночих парфумів. Отже, він точно був із Мариною, тепер я в цьому не сумнівалася…

 Дан

Тренер так і не сказав, кого випустить зранку, і це бісило. Але я не став робити ніяких сцен. Був профі. А що мені ще залишалось? 

Настрій був кепський, я навіть хотів напитись, але, само собою, було не можна. Тому, щоб вибити цю дурню з голови, я пробіг зайві десять кілометрів, і тільки потім поїхав додому. 

В ліфті зіштовхнувся з сусідкою, від якої прямо несло дешевими квітковими парфумами. А думав, що день не може бути ще гіршим. 

Коли зайшов додому, Марта якось дивно дивилась на мене. 

— Щось не так? Я бігав. Ще не був в душі після цього. Хоча після тренування був. 

 — Я до тебе дзвонила, хотіла спитати, чи будеш ти вечеряти, але мабуть ти не голодний, — сказала вона після короткої паузи. 

— Чому не голодний? — не зрозумів я. 

— Ну, може перекусив десь з Мариною, — вона відвела погляд. — Але якщо хочеш, зараз розігрію вечерю.