2. Пропозиція роботи

Дан

Бабуся виглядала трохи бадьорішою, ніж до того. Але прогнози лікарів були не дуже. А вона була єдиною близькою мені людиною. Коли мати втекла з коханцем, вона взяла мене до себе і ростила, як сина. 

— Може, мені все ж не їхати на ту вечірку, а залишитись в Києві? Якось і без мене ті двоє придурків розберуться на парубоцькій вечірці, — я усміхнувся. 

— Та поїдь, відпочинь, ти не маєш безвилазно сидіти біля мене, — вона усміхнулась. — А що твоя дівчина, вона не проти, що ви їдете на вечірку самі? 

Про дівчину я бабусі наплів багато всього. Ну, їй так було спокійніше. Що в мене "хтось є". Але мені ніхто не був потрібен, я хотів зосередитись на карʼєрі, зараз якраз був шанс піднятися. Я був в найкращій формі, на піку здібностей. Хоча вік вже і й підпирав. Тридцятка для спортсмена — це майже вирок. Лишалось зовсім трохи часу і треба було використати його правильно. Встигнути досягнути того, чого я хотів досягнути.

— Та ти знаєш її, вона в мене ідеальна, довіряє і все таке, — я махнув рукою. — Дзвони якщо що, я буду недалеко, півтори години їзди. Будемо там два дні. 

 — Добре, — сказала бабуся. — Я чудово почуваюся, думаю, дзвонити не буде потреби, Настя за мною пригляне. А потім може ти колись приведеш свою дівчину в гості? Дуже хочеться з нею познайомитись! 

— Ну, ти ж знаєш, ми не дуже давно разом… От коли все буде зовсім серйозно, тоді приведу, певно, — я нервово засміявся. 

 — Я все ж дуже хотіла б її побачити, може, в мене тоді був би сенс жити далі, щоб побачити ваше весілля, дочекатись онуків, — вона усміхнулася, замріяно дивлячись кудись вдалину.  — Це ж нічого не значить, просто забіжіть на кілька хвилин, не потрібно якихось довгих застіль. Приходьте, я буду дуже рада..

— Добре, я щось придумаю, — сказав я врешті-решт. Чмокнув її в щоку, попрощався і вийшов з палати. 

Може, найняти якусь акторку, хай вже бабуся заспокоїться щодо цього?... Ні, вона в мене акторку вмить розкусить…

***

Вечірку ми відгуляли на славу. Я прокинувся в номері Артема, на честь якого ми і гуляли, до свого номеру так і не дійшов. Пацани ще спали. Артем — в обіймах з якоюсь блондинкою в своєму ліжку. Кирило — на дивані з іншою кралею. 

Біля мене на іншому ліжку теж була дівчина, але судячи з того, що ми були вдягнені, ні до чого такого не дійшло. Все ж, я вчора перепив. Треба було пити менше. 

За вікном вже було світло. Я почав шукати свій мобільний. А коли знайшов його під ліжком, то побачив пропущений виклик та повідомлення від лікаря бабусі.

Лікар просив передзвонити йому якнайшвидше. Я одразу занервував. Швидко накинув піджак і набрав його, виходячи з номеру:

— Алло? Як там бабуся? 

— Вночі їй стало погано, доглядальниця викликала “швидку”, зараз ваша бабуся в лікарні. Але не хвилюйтеся, тиск уже стабілізували, просто їй треба ще пройти курс лікування, тож на якийсь час залишимо її в стаціонарі.  Проведемо всі необхідні обстеження…

— Я скоро приїду, — я поспішив в напрямку свого номеру. Злився на себе, що не чув викликів лікаря. — Може, їй щось треба? Може перевести її ще кудись? Я можу дозволити їй найкраще лікування, ви ж знаєте. 

 — Ліки, все необхідне у нас є, тож вам не варто хвилюватися, — сказав лікар. — Головне для неї зараз — спокій і позитивні емоції, тож можете зробити щось приємне для неї, принести якісь улюблені продукти чи книги… А найголовніше — провідувати її і спілкуватися, літнім людям це вкрай необхідно…

Чомусь в цю мить згадав про її прохання зустрітись з моєю міфічною дівчиною. Може, найняти когось не така вже й погана ідея… 

— Добре, я щось придумаю. Дякую вам. 

Розмова завершилась саме тоді, коли я підійшов до свого номеру. Але коли я зайшов усередину, то побачив блондинку в формі служниці. Вона сиділа на кріслі, прикривши обличчя руками, і схлипувала. Але коли помітила мене, то прибрала долоні, витираючи сльози, і сказала: 

— Вибачте, я вже йду. Зайду трохи згодом і приберу, щоб вам не заважати…

                                                                                     ***

— Може, вам води дати? Зараз… — Я все ж розгубився… Ще й голова страшенно боліла після вчора. Підійшов до мінібару і взяв пляшку з водою, а потім простягнув дівчині. — От. У вас щось трапилось? 

 — Дякую, — сказала вона, беручи пляшку. — Розумієте, в однієї жінки зникли прикраси, і директор готелю сказав, що вирахує їхню вартість з моєї зарплати. Хоча я навіть не бачила тих прикрас… От я й засмутилась.  Бо мені треба допомагати матері, мені дуже потрібні ці гроші, навіть не знаю, що я тепер буду робити…Ще раз вибачте, що вивалила на вас свої проблеми…

— Та нічого… Значить, вам треба гроші… — я оглянув її з голови до ніг. Виглядала зовсім молоденькою. Але раз працювала тут, то певно була повнолітньою. Ну, мала бути. — Вибачте за питання, а ви повнолітня?

— Мені недавно виповнилося двадцять років, — сказала вона і ледь почервоніла. — То я просто виглядаю молодшою. 

— Можу запропонувати один підробіток…. В Києві. Буду платити втричі більше, ніж отримуєте тут. 

Вона поглянула на мене насторожено: