7. Розмови про минуле

Макс

Було трохи дивно відчувати, що все моє життя так кардинально змінилося просто після того, як я зустрів Аліну. 

Коли повернувся до квартири, зайвих речей тут вже дійсно не було. Тепер можна буде запросити Аліну в гості… Хоча, вона може подумати, що я поспішаю, я б не хотів відлякати її. 

Я прийняв душ і викликав на сьогодні прибиральницю, а потім поїхав на роботу, десь в обід написав Аліні:

«Привіт, як день? Куди б ти хотіла піти сьогодні? Я постараюсь звільнитися десь о шостій, заїду за тобою о пів на сьому».

“Привіт, все добре, — написала вона. — Мені в принципі все одно, куди йти, на твій вибір…

«Може, в кіно? Куплю білети на вечірній сеанс, а до того десь поїмо. Яку кухню ти любиш?»

“Давай в кіно, — погодилась Аліна. — Щодо кухні, то я всі люблю.”

«Ну добре, тоді сьогодні підемо у французький ресторан, забронюю столик. Тоді до вечора, Аліно», — написав я і додав смайлик сердечко.

“До вечора”, — вона теж надіслала мені “сердечко”. 

Саме в цю мить до кабінету увійшла моя помічниця і я відклав телефон: треба було попрацювати, щоб потім ввечері спокійно відпочивати з Аліною…

***

Коли я підʼїхав до будинку, то одразу написав, що вже на місці. Вона ночувала не вдома, я трохи переживав за це, але все ж не став розпитувати. Не хотів позбавляти Аліну особистого простору.

Вона вийшла, і я здивувався, побачивши, що Аліна вдягнута в просту сукню, річ більше виглядала домашньою, ніж такою, яку можна було вдягнути “на вихід”. Але хтозна, раптом зараз така мода, я не дуже розбирався в останніх трендах. 

— Привіт, — Аліна сіла в машину і усміхнулась мені. — Чудово виглядаєш!

— Привіт, — я потягнувся до її губ і коротко поцілував її. — Ти теж. 

Зблизька я помітив, що на сукні було лого масмаркетівського «бренду». Вчора вночі я уважно роздивлявся інсту Аліни і ніколи ще не бачив її в одязі не від дизайнерів.

— Тобі не подобається моя сукня? —  мабуть, вона помітила мій погляд. 

— Мені все одно, в чому ти, просто трохи незвично бачити тебе не в брендах, — зізнався я.

— Ну, я ношу бренди лише на зйомки чи якісь важливі події, а в звичайному житті одягаюся так, — відповіла Аліна наче трохи з викликом. 

— Значить, вчора була важлива подія? — я усміхнувся. 

Вона трохи почервоніла:

— Можна сказати й так… Але я ще не знаю, наскільки важлива…

— Он як, — я трохи схилив голову набік. — Ну, можу сказати, що для мене це була дуже важлива подія. Я навіть розійшовся з коханкою після того, як відвіз тебе сюди.

 — Справді? — вона здивовано поглянула на мене. — А якщо раптом у нас не складеться, знову зійдешся? 

— А що, думаєш, у нас може не скластися? — я трохи засмутився через ці її слова. Щойно показав, наскільки важливою вона для мене стала буквально за добу і у відповідь отримав оце про «раптом не складеться».

 — Ну, ми ще так мало знаємо одне про одного, — вона зітхнула. 

— Так, напевно, — я кивнув. — Добре, давай не будемо загадувати. 

 — Поїдемо? — вона усміхнулась. — Давай проведемо цей день так, щоб потім було про що згадати…

Поліна 

Я думала, що він почне критикувати мою сукню, і тоді я скажу, що я насправді не Аліна. Хай вона сама з ним розбирається, я ж свої гроші відпрацювала…

Але коли Макс дивився на мене, я не могла зізнатися. У його погляді було щось таке… Хотілося зупинити час і бути поряд з ним вічно…

— Поїдемо, — він усміхнувся і завів машину. — Сьогодні вже поїдеш додому? Твої батьки хоч не думають, що це я тебе з першого ж побачення до сих пір не відпустив? 

— Вони мене не надто контролюють, — сказала я. — Так що все нормально. 

— Може, то вони тебе не контролюють, а мене потім притисне до стінки якийсь твій охоронець чи ще хтось, — Макс усміхнувся. — Або одразу батько. Батьки, вони зазвичай такі. Ну, принаймні, якщо в них доньки.

— В разі чого я за тебе заступлюся,  — усміхнулась, подумавши, що гадки не маю про Аліниних батьків — хто вони, чим займаються, чомусь про них вона мені не розповідала. А фантазувати було ризиковано, бо Макс, судячи по всьому, їх знав, чи його батьки їх знали…

— Якось це не круто, якщо ти будеш за мене заступатись, — він поглянув на мене і усміхнувся. — Хлопець має захищати свою дівчину, а не навпаки.

— Сьогодні батьки збиралися десь в гості, так що ми з ними не пересічемось, — відповіла я. — Може, знову заночую в подруги..

— Вже цікаво познайомитись з цією твоєю подругою… Мої батьки колись були дуже проти, щоб я в неформальній обстановці спілкувався зі "звичайними" студентами, навіть з гравцями команди. Мене взагалі всі уникали, батько когось підіслав для цього. Але потім я пішов з дому майже на рік, було весело, — з ностальгією згадав Макс. — Майже став професійним спортсменом, — на цих словах його усмішка стала сумнішою.

 — А чому “майже”? Через травму? — я згадала, що він щось таке вчора говорив.