6. “Придумай щось…”

Макс

— Я закохувалася в різних співаків або акторів, — серйозно сказала вона, а потім засміялася. — Але то було в дитинстві, і, певно, що ніхто не відповідав мені взаємністю, бо вони навіть не здогадувалися про моє існування…

— Значить, в чомусь я буду в тебе першим, — задоволено відповів я. 

Чомусь коли сказав ці слова, подумав ще про дещо, в чому хотів би бути першим. Але Аліна така відома… Була на купі тусовок і їй вже за двадцять. В цьому я навряд буду першим.

— Так, в тебе я закохалася вперше, — прошепотіла вона. — Ну, по-справжньому…

— Іди сюди, — я знов потягнувся до її губ і поцілував її, але знову відірвався майже одразу. — Тобі варто піти, бо ще трохи і я тебе не відпущу, — додав я тихіше.

— Так, треба йти, хоч і не хочеться, — вона раптом зазирнула мені в очі. — А якби ти дізнався про мене щось… неприємне, ти б розлюбив мене? 

— Ну, всі ми робимо якісь помилки, — відповів я. 

Подумав, вона певно про те, що в неї хтось вже був. Ну, я був до цього готовий, вона вже доросла дівчинка.

— Це добре, — вона легенько торкнулася губами моїх губ і зі словами: — Все, тепер я вже точно пішла, — відчинила дверцята та вийшла назовні. 

Я прослідкував, як вона заходить до підʼїзду, і десь через пару хвилин поїхав додому.

Почувався щасливим. А ще відчував на душі якусь таку легкість, якої ніколи не відчував. 

Коли зайшов вглиб квартири, то побачив, що у спальні горіло світло. Точно, я майже забув про неї.

Що зі мною зробила Аліна? Як в неї це вийшло? 

Я пройшов до дверей спальні, зітхнув і врешті-решт зайшов усередину.

Ліна сиділа на ліжку і дивилася якийсь фільм по телевізору. Побачивши мене, вона усміхнулась:

— Я вже думала, ти заночував у своєї нареченої…

— Ти, певно, будеш в шоці, але, я, схоже, закохався, — не став я тягнути кота за хвіст. — Прямо як в кіно. Нам треба розійтись, Ліно. Я буду будувати з Аліною справжні стосунки. 

— Це такий жарт? — запитала Ліна. — Якось не дуже смішно. 

— Не жарт, — я похитав головою. — Повір, я і сам нічого такого не очікував. Воно просто сталось і все.

— Але, може, воно так само і мине, як почалось, — Ліна знизала плечима. — Почекай трохи…

— Я не буду їй зраджувати, — відповів я. — Не тому що зраджувати — це погано, чи щось таке. Просто хочу бути тільки з нею. Так, ми ще мало знаємо одне одного, але тепер будемо зустрічатись по-справжньому і я дізнаюсь більше. 

— Може, вона приворожила тебе? — Ліна стурбовано глянула на мене. — Ти сам на себе не схожий…

— Ти правда віриш в подібне? — я зітхнув. 

— Ага, у мене є одна знайома ворожка, може зняти приворот, давай підемо до неї. Я думаю, ця Аліна тобі щось підлила чи підсипала…

— Чому ти не припускаєш, що я просто закохався? — запитав я. — Я розумію, що тобі неприємно, але все ж я одразу сказав тобі правду. Хочу, щоб ми закінчили наші стосунки по-людськи.

— Просто це зовсім не властиво для тебе, — зітхнула вона. — Ти сам хвалився, що ніколи ні в кого не закохуєшся, це був ніби твій фірмовий знак. Я сподіваюся, що це мине, якщо так станеться, знай, що я буду тебе чекати… Приходь, дзвони у будь-який час дня і ночі. 

— Ну, з усіма щось колись стається вперше, — відповів я. — Добре, я радий, що ми розійшлись на більш-менш нормальній ноті. Поїду на будинок сьогодні, щоб ти могла спокійно зібратись. 

— Добре, — вона підійшла до мене і поклала руки мені на плечі. — Може, ще один поцілунок, на прощання? 

— Пробач, але ні, — я відсторонився від неї. 

Мені б точно не сподобалось, якби Аліна з якимось своїм колишнім цілувалась на прощання. Та й самому не хотілось торкатись інших дівчат. Я все ще відчував смак її губ на своїх і не збирався цей смак перебивати.

— Добре,  —  ще раз повторила вона. — Я впевнена, що ти ще прийдеш до мене. Але зараз тобі треба отямитися і зрозуміти, що та дівчина далеко не ідеальна. Сподіваюся, це станеться дуже швидко…

Ліна відчинила шафу, дістала звідти свій одяг і кинула його на ліжко. Тоді пішла до ванної і почала щось збирати там. 

Я вийшов зі спальні і пішов до виходу…

Поліна

Коли я зайшла до квартири, то відразу набрала Аліну. Адже я  не відповіла їй, коли вона мені написала.

— Привіт, — сказала я, почувши її голос. — Я вже вдома, можу говорити. 

— Привіт! Ну що там, розповідай! Наскільки він занудний? Приставав? Чи йому було фіолетово? Певно, він і сам не в захваті від цього всього? — засипала мене питаннями Аліна.

 — Та трохи занудний. — сказала я. — Вбив собі в голову, що має одружитися з тобою, і мені поки що не вдалося його відмовити від цієї ідеї. Тому, мабуть, доведеться зустрітися ще раз…

— Ну, я розуміла, що це справа не одного дня, все ж, там в грі великі гроші, а Максим хоче тих грошей, це сто відсотків, — відповіла Аліна.