5. “Ти будеш зустрічатися зі мною?”

Поліна

— Ну, поки я тебе не знала, було трохи сумно, — я зітхнула. — Хоча я взагалі не хотіла одружуватися. Принаймні, найближчі кілька років… Хотілось подорожувати, жити в своє задоволення…

Блін, мені треба було якось його переконати, що одруження — не краща ідея... А то ще раптом Аліна скаже, що я гроші взяла, а роботу не зробила? 

— Розумію, — він кивнув. —  Ну, ми не зобовʼязані одружуватись прямо зараз чи щось таке. Думаю, батьки зрозуміють. 

— Так, може, потім, колись….  —  пробубоніла я. 

— Але ти будеш зустрічатись зі мною? По-справжньому? — Макс зазирнув мені в очі. — Ти так і не відповіла. 

Мені треба було сказати, що я не буду і не хочу з ним зустрічатися, щось таке, що відвернуло б його від Аліни… Але я дивилась в його очі і мені було так сумно від думки, що я його більше не побачу. Може, сказати йому всю правду, і подивитися що буде? Але я не наважилась, знову ж таки, частину грошей я вже потратила…

— Мені хочеться з тобою зустрічатися, — невже це я сказала? Навіщо я це зробила? Але, як кажуть, слово не горобець…

Він одразу ж усміхнувся, а потім торкнувся долонею моєї щоки. Ще за мить він подався вперед і торкнувся губами моїх губ, прикриваючи при цьому очі. Це був ніжний-ніжний поцілунок, я відчувала, що дійсно подобаюсь йому, і від цього серце солодко завмирало. 

Але тут же я подумала, що це не насправді. Адже коли він мене бачив у звичайному вигляді, я зовсім не зацікавила його. Весь інтерес Макса полягає в Аліниних грошах, і в тому, що вона така стильна, популярна і тому подібне. Хіба хотів би він зустрічатися з простою медсестрою? 

І все одно моє тіло ніби зраджувало мене, бо, незважаючи на всі ці логічні роздуми, я відповіла на поцілунок і обняла його шию руками, відчуваючи, що серце бʼється дуже швидко, а у вухах шумить кров. Я хотіла зустрічатися з ним, хоч ще пару разів пережити ці емоції, а потім я йому все скажу… І тоді він покине мене, а я виконаю доручення Аліни…

— Мене ще ніколи так не вело від поцілунків, — прошепотів він, відриваючись від моїх губ і знов зазираючи мені в очі.

— Мене теж, — відповіла я, і це була чиста правда, адже я в житті цілувалася лише кілька разів з сусідом Костею, який у шкільні роки проводжав мене після дискотеки, і ті поцілунки меніі зовсім не сподобались…

— Треба відвезти тебе додому, бо мені скоро зовсім дах зірве, — Макс провів кінчиками пальців по моїй щоці. — Але завтра ми побачимось, як в тебе з часом?

 — Так, я зможу знайти час, — сказала я, відчуваючи радість, що знову побачу його, що він знову мене поцілує…

— Прекрасно, — він встав з пірсу і потягнув мене за собою, допоміг підвестись і переплів наші пальці.

Потім нахилився до моїх туфлів і навіть допоміг мені взутись, бо знав, що я в доволі незручній для подібних маніпуляцій сукні. 

Ми пішли до машини, він відчинив переді мною дверцята і я сіла всередину, а потім сів і він.

— Даси адресу? — він зазирнув мені в очі. — До речі, що там батьки, не дзвонили, не писали? Чи, може, ще хтось чекає на тебе?

Він, схоже, помітив повідомлення, яке прийшло мені ще тоді, коли ми приїхали сюди. 

 — Так, писали, — сказала я. — Ну, я відпишу їм пізніше. А зараз маю заїхати до однієї подруги, то ти мене відвези туди…

Я насправді не знала адресу Аліни, і не знала, чи відома вона Максу, тому й придумала подругу, бо нічого кращого не прийшло на думку. 

Він якось дивно подивився на мене:

— Тільки не кажи що після побачення йдеш ще на якусь вечірку… Вже пізно. 

 — Ні, я заночую в подруги, її кинув хлопець, і вона страждає, — сказала я і тут же згадала, як раніше говорила про свою собачку, і що її треба погодувати. Щось я зовсім забрехалася… Але якщо він згадає про це, то скажу, що напишу батькам, аби вони погодували мого улюбленця…

— Добре, тоді кажи адресу подруги, зараз я тебе відвезу….

Макс

Коли ми підʼїхали до дев’ятиповерхівки у спальному районі, я здивувався, але виду не подав. 

З ким Аліна могла б дружити з цього будинку? Де б вона могла познайомитись з кимось з такого місця, хіба вона не ходить тільки модними тусовками? Хоча, може це все тільки образ, я ж вже впевнився, що Аліна зовсім не така, як в інсті. 

— Дякую, — усміхнулась вона. — Тоді я піду…

— Ти ж точно не звʼязалась з якоюсь поганою компанією, чи щось таке? — я торкнувся її долоні. — Блін, чому у мене таке враження, ніби ми знайомі дуже довго? Це так незвично…

— А чому ти подумав про погану компанію? Це цілком пристойний будинок, ти ще не бачив таких, де живуть всякі неблагополучні кадри…

— Просто раптом вони хочуть твоїх грошей, ти добра, думаю, тебе доволі просто обманути. Не хотів би, щоб хтось з тобою так вчинив, — пояснив я. 

— Що ж, можу пообіцяти, що нікому своїх грошей не віддам, вони мені самій потрібні, — засміялась Аліна. — Тепер ти спокійний? 

Я торкнувся кінчиками пальців її щоки і зазирнув в очі, а потім подався вперед і поцілував її в губи.