4. “Багаті теж плачуть”

Поліна

Від доторку руки Макса  мене чогось кинуло в жар. Я все ще була сердита на себе, за те, що забула його подарунок. Хай він і не дуже приємний тип, але все одно це було неввічливо з мого боку. Але я ж зробила це не спеціально… Просто розгубилася, коли ляпнула про собачку, треба буде сказати про це Аліні, хай сфоткається з якоюсь тваринкою і викладе у своєму блозі. Хоча якщо вона збирається розійтися з Максом, то яка різниця, є в неї песик чи немає? 

Поки я думала, він дістав з коробочки сережки і  несподівано торкнувся однією з долонь мого вуха. 

Був дуже близько і я відчула аромат його одеколону та тепло його тіла. Мимоволі ковтнула слину, не розуміючи, чому він так дивно впливає на мене…

Він надягнув першу сережку. Я відчувала його дихання в мене на шиї і шкіра вкрилась сиротами. Потім він торкнувся мого підборіддя і повернув моє обличчя так, що наші губи були в парі сантиметрів одне від одного. 

— Вживу ти якась інакша… — прошепотів він мені в губи.

— Гірша? — вирвалось у мене. 

— Та ні, — він похитав головою і сковтнув слину. — Точно не гірша. Просто інакша, — він облизнув губи.

 — Я трохи хвилююся, — бовкнула я правду, хоча й вийшла з образу, бо навряд чи  справжня Аліна в цій ситуації поводилася б як восьмикласниця на першому побаченні..

— Приємно бачити, що я змушую тебе хвилюватися, — Макс раптом подався вперед і торкнувся губами моїх губ, прикриваючи при цьому очі.

Від несподіванки я здригнулася всім тілом. Це було незвично, але мені не хотілося відсторонюватись. В голові промайнула думка, що я роблю дурницю, але я відігнала її і відповіла на поцілунок. 

Коли він відчув, що я не відсторонююсь, то одразу ж поклав руку мені на талію і трохи поглибив поцілунок. Я відчувала, що він ніби як трохи стримувався, певно, не хотів відлякнути мене. 

Мені здавалося, що час зупинився, я навіть не одразу зрозуміла, що сталося, коли він сам трохи відсторонився від мене і сказав:

— Такого я не очікував… Мені дуже сподобалось, а тобі?

— Так, — тихо сказала я, не впізнаючи свій голос. 

Що це зі мною? Чи, може, він мені щось підсипав у ресторані в напій? Я чула, що деякі чоловіки так роблять, і тоді дівчина опиняється повністю у їхній владі. Але я не відчувала себе п’яною чи під наркотиками. Навпаки, всі відчуття ніби загострилися, і голова працювала на диво чітко. Тоді що це зі мною коїться, чому я цілуюся з незнайомим чоловіком,  до того ж, чужим нареченим, і мені це подобається? Це було зовсім не схоже на мене...

— Навіть в клуб не хочеться, — раптом прошепотів він. — Хочеш, покажу тобі одне місце? Я його нікому не показував. Зараз якраз ніч, ідеальний час, щоб поїхати туди.

 — Покажи, — так само пошепки сказала я. 

— Добре, — він кивнув і відсторонився.

Я помітила, що він важко дихав, і поки ми їхали, намагався трохи заспокоїтись, власне, як і я сама. 

Їхали ми не дуже довго, але коли зупинились біля якогось паркану, за яким я побачила дерева та блиск води, то я запитала:

— Це річка? 

— Озеро, маленьке. А з містка дуже красивий вид, — він дістав з машини ключ. — Ходімо? 

— Ходімо, — усміхнулась я.

В цю мить на мій телефон прийшло повідомлення. Я відкрила його і побачила, що мені пише Аліна.

"Поліно, ну що там? Ви вже сходили до ресторану?" 

“Так, я пізніше все детально розповім”, — написала я і одразу сховала телефон. Не хотіла, щоб Макс зацікавився, з ким я листуюсь. 

Коли я вийшла з машини, він взяв мене за руку. Переплів наші пальці, немов ми щодня так робили… 

Повів до паркану, в якому я побачила велику дірку:

— Певно, треба було зняти твої туфлі, тут місцевість не для такого взуття, — він усміхнувся, першим пролізши в дірку в паркані. — Ідеш?

 — Так, — і собі усміхнулась я. Думаю, якби я дійсно була блогеркою, то фото, як  я в нарядній сукні і туфлях на підборах пролізаю в якусь діру, набрало б тисячу лайків як мінімум…

— Ходімо, — він знов взяв мене за руку і ми пішли до води.

Пару разів я мало не впала, але Макс підтримував мене і все обійшлось. Ми пройшли до невеличкого пірсу:

— Треба зайти на самий кінець. Але туфлі краще залишити тут, — він кивнув на траву перед пірсом. 

 — Добре, — я скинула туфлі. — Панчохи теж знімати? 

— Ага, ти порвеш їх, — він кивнув.

Сковтнув слину і подивився на мене якимось таким поглядом… 

 — Відвернись, — суворо сказала я. 

— Ну добре, — він відвернувся. Коли відвертався я побачила на його обличчі усмішку. 

Я швидко зняла панчохи і заховала їх у сумочку. 

 — Все, можеш дивитися, — сказала, стоячи босоніж. 

— Добре, — він обернувся до мене і взяв мене за руку, а потім повів на пірс.

Ми пішли до самого краю і я побачила на небі дуже багато зірок. Навіть не думала, що десь в місті можна побачити щось подібне.