3. “Оце так зануда!”

Поліна

Коли я тільки побачила свого “нареченого”, то відразу впізнала його. Це був той самий “гонщик”, з яким я сварилася на вулиці. 

Першою думкою було одразу втекти, адже він, безперечно, так само впізнає мене, і вся  наша затія провалиться. Але Аліна вже перекинула мені гроші, і частину з них я встигла витратити на ліки… Тому я залишилася на місці, думаючи: “Будь що буде, зрештою, моїм завданням якраз і є відлякати його, щоб він не захотів одружуватися зі мною, вірніше, з Аліною…”

Але, схоже, він не впізнав мене з новою зачіскою, в іншому одязі і з макіяжем. Був дуже люб’язний, усміхався так солодко, наче кіт перед шматочком ковбаски…

— Ми з тобою мало спілкувались, розкажи щось про себе, — попросив він.

Я розгубилася, і більша частина інформації про себе, яку видала мені про себе Аліна, благополучно вилетіла в мене з голови. 

— Ну, я блогерка, — сказала я перше, що прийшло на думку. — Маю два мільйони підписників. 

— Ми з тобою в Інсті листувались, — сказав він якось розчаровано. — Я ж не сліпий, це і так бачив.

— Ще я люблю модний одяг, трачу на нього багато грошей, — ляпнула я, відчуваючи, що вже зовсім виходжу з ролі. — Прикраси всякі там…

— О, точно, прикраси, — він усміхнувся і дістав з кишені коробочку. — Це тобі, — простягнув її мені, відкриваючи і задоволено усміхаючись. 

Сережки були такі собі, але ж неввічливо було  дати зрозуміти, що вони мене не вразили. 

— Дуже гарні! — сказала я, усміхнувшись. — Це з фіанітами? 

— А ти що, маєш щось проти діамантів? Я не звернув уваги, не носиш? — він насупився.

Блін, я не знала, як виглядають ті діаманти, вірніше, думала, що вони виглядають якось дуже розкішно. Схоже, я його образила…

— Діаманти? — я високо підняла брови, розглядаючи сережки. — Хм… Ношу, дякую! 

— Супер, — він усміхнувся. — Ну, давай поїмо, поки їжа гаряча. 

Теж виглядав розгубленим, ніби не знав, про що зі мною говорити. Але так старався… Видно, йому дійсно треба було причарувати Аліну. Виходило, що він ввічливий тільки з багатими дівчатами?

— О, пюрешка, — сказала я. — Виглядає смачно! 

Він несподівано закашлявся. Чи то мало не засміявся і прикрив це за покашлюванням… Невже я сказала щось не те? 

— Взагалі тут затишно, в цьому ресторані, — сказала я. — Мені подобається. 

— У тебе в Інсті купа фоток в цьому ресторані, навіть за цим столиком, — він якось дивно подивився на мене. 

Блін, я сьогодні тільки те й робила, що потрапляла в незручні ситуації. Вже боялася  взагалі розмовляти, щоб він знову не дивився на мене так. Може, краще, хай говорить сам, а я буду слухати? 

— Розкажи й ти про себе, — сказала я, коли офіціант розлив нам у келихи вино. 

— Бізнесмен, колишній спортсмен, теперішній спортсмен, — відповів він замислено. — Був форвардом в національній збірній, потім травма і все закінчилось. Тепер займаюсь іншим спортом. 

— Яким? — з цікавістю запитала я. 

— Не дуже легальним, — він з викликом поглянув на мене, подався вперед і прошепотів. — Підпільний покер на гроші. 

— Хіба це спорт? — я хмикнула.  — Я думала, ти боксер, чи футболіст…

— Ти взагалі чим слухала, я ж сказав, що був форвардом в національній збірній, тобто, дійсно довго грав в футбол, — він насупився.

— Я не знала, що таке форвард, — відчула, що червонію.   — Втім, у покер теж не граю…

— Ти навіть мою Інсту не дивилась? Принаймні, могла б поцікавитись. Все ж, нам ще одружуватись. 

— Подивлюсь, — сказала я. — Можеш поки компромат видалити звідти, ну де ти з якимись дівчатами…

— Чому це я маю щось видаляти? Це було до наших стосунків, я тоді не був тобі нічого винний, — він знизав плечима.

Все ж він був страшенний зануда, здавалося, він мене дратував зараз навіть більше, ніж тоді, на дорозі. Ясно, чому Аліна не хоче з ним мати справи, він, мабуть, і в листуванні встиг її задовбати, постійно повчаючи…

— Ну, як хочеш, я ні до чого тебе не змушую, — сказала я. — Можеш навіть не одружуватися зі мною, якщо тобі не хочеться…

 Макс

— Ти ж прекрасно знаєш, що у нас обох немає вибору, — я зітхнув.

Вона поводилась дивно, не так, як я очікував. Думав, буде милою і привітною, як в своїх відео, але вживу вона здавалась зовсім іншою людиною, ніж в інстаграмі.

— Вибір завжди є, крім того випадку коли людина померла, — вона знизала плечима. 

— Я не можу підвести батька, ти також не можеш підвести свою родину, — я теж знизав плечима. — Нам не уникнути цього шлюбу. 

— А що, якщо ти потім зустрінеш дівчину, у яку закохаєшся? 

— Не вірю я в кохання, все це дурня, — сказав я. — Є потяг, є зацікавленість, пристрасть. Все це вкупі люди люблять називати "кохання". А насправді це просто така реакція організму, люди, як тварини, просто шукають найкращого партнера для розмноження.