Розділ 8

Богдан

Ввечері ледь стримую себе, щоб не подзвонити і не написати їй. Що в біса відбувається? Я дійсно закохався? Отак просто?

Друзі звуть тусити, а я сиджу вдома, як останній придурок і гіпнотизую мобілку в руці. 

Думаю, що все ж є один привід написати.

Відкриваю переписку з Мілою і пишу:

"Завтра заїду о шостій. Будьте готові". 

“Саша не їде”, — приходить від Міли.

"Чому?" — не знаю чому, але мене навіть засмучує цей факт. Вона не хоче, щоб я спілкувався з її сином? Бо вважає, що я ненадійний?

“Він покараний. Потім поясню. Добраніч”. 

"У вас все нормально?" 

“Я зайнята. Все потім”, — відчуваю навіть за словами її напругу. 

"Добраніч", — врешті-решт пишу і блокую екран…

***

Коли вона виходить з будинку, я знов залипаю. Скільки б не відштовхувала, схоже, це діє якось протилежно і мене навпаки все більше і більше тягне до неї.

Я стою біля машини і не зводжу з неї погляду, аж поки вона не підходить. 

— Ти не казав, що вдягнути, — проводить рукою по стегнах, на яких одягнуті звичайні джинси. — Тому я обрала одяг на свій смак. Сподіваюсь у твоїх партнерів не буде культурного шоку? 

— Треба буде купити тобі ще чогось, — киваю я невпопад. Очі стежать за рукою. І чому я спочатку вирішив, що у неї немає на що подивитись? 

— Думаю, це зайве, — відповідає Міла. — Коли там твій поляк їде вже? У тебе взагалі виходить з ним заплановане? 

— Ага, — киваю я. — Все ніби добре. 

— Не хочеш розповісти в деталях? Про що в тебе бізнес? — Міла сідає в машину. 

— Готелі, мережа, — кажу коротко, теж сідаючи в тачку і заводячи її. 

— А цей Марек тобі навіщо? 

— Хочу розширитись в Польщу, з нашим рівнем сервісу, думаю, зможу там добре заробити, — я виїжджаю з паркування.

Думаю, що останнім часом про бізнес взагалі не згадував. Весь час в голові кляте дівчисько, яке мене відштовхує.

— Ми якось планували поїхати з Вовою в Закопане, — раптом починає розповідь Міла. — Зібрали необхідну суму. Але саме тоді у нього стався перший рецидив, і всі гроші пішли на лікування. 

— Ти впевнена, що… — я обриваю себе на півслові. 

Ні, я не хочу, щоб вона кинула його через його обман. Мені хочеться інакше. 

— В чому впевнена? Що Закопане гарний вибір? 

— Що він той, хто тобі потрібен? — я зазираю їй в очі.

— Не починай! Ми  і так вчора добряче посварились, через те, що ти теліпаєш язиком всіляку дурню, а Сашко мов та губка все в себе тягне. 

— Ну, ти сама перепитала, — я знизую плечима. — А що Сашко? Здається, я йому подобаюсь. Він був би не проти.

— Авжеж ти йому подобаєшся! Бо ти перший чоловік, який звернув на нього увагу! Дідусь далеко, тата поруч немає. Звісно ти в очах мого сина герой! І як справжній герой ти йому що сказав? Що хочеш бути моїм хлопцем? Ти сповна розуму? 

— А що не так? Я його не обманював, — я насупився. Ми якраз припаркувались біля комплексу. Я зазирнув їй в очі, хотів побачити хоч щось, окрім цієї агресії.

— У заміжніх жінок не буває хлопців! Сашко дитина, не вплутуй його в наші справи, бо інакше я тебе більше не супроводжувати нікуди. І ти повернешся до тієї, яка так гарно вміє ставити засоси! 

— Я розійшовся з Алісою! — я теж підвищив голос. 

— Я в курсі! І мені абсолютно по феншую, розійшовся чи зійшовся! Просто не чіпай мого сина! 

— А що, якщо я хочу втручатись? — я взяв її за запʼясток. — Ти не байдужа мені.

— Я все та сама “коза на ланосі”, забув? 

— Я помилявся, — вперто кажу я. — І я не відчеплюсь. 

— Це ми ще подивимось! Ходімо до твоїх партнерів, любий, — в її голосі відчувається якась злість і  обіцянка, що вечір буде геть не милий. 

— Добре, — я киваю. — Ходімо. Сподіваюсь, сьогодні ти гарно проведеш зі мною час і нарешті побачиш, що я не жартую... 

— А  ти як гарно час проведеш, — Міла посміхається. — Ще довго згадувати будеш! 

Я усміхаюсь. Виходжу з машини і допомагаю вийти Мілі, і думаю, що я дійсно гарно проведу час, бо вона буде поруч… Але це я ще не знаю, що відбудеться буквально за годину…

Міла

Я пережила одну з найгірших ночей в своєму житті. Ще ніколи я  так не сварилась з своїм чоловіком. Я навіть не знала, що він може на мене сказати такі слова — хвойда, повія. А найгіршим було те, що я відчувала провину таких масштабів, що навіть не могла дати йому відпір.

Спочатку Вова просто кричав. Потім кинув слухавку. Потім ми всю ніч переписувались. Я ледве змогла йому пояснити все. Звісно Вова мав рацію — він хворий, йому потрібно робити пересадку кісткового мозку. Це дороговартісна процедура. Його стан постійно погіршується. А я в цей час розважаюсь.