Розділ 7

Міла

Пару днів тиші від Богдана. Я навіть почала нервувати, де він. І здається не дуже ввічливо було б питати, чому в моїх послугах немає потреби. Але червячок сумнівів сидів в грудях все одно. Я себе запевняла, що справа авжеж в тому, що мене тубують гроші. І те, що я знову хочу зазирнути в його очі, побачити там щось більше ніж дружню приязнь — я це сама собі заперечую. 

Цього разу замовлення прийшло на виїзд в якийсь салон краси. Мене це дуже здивувало —  у них там зазвичай свої візажисти. Але робота є робота. Тож я збираюсь, і їду на таксі за вказаною адресою.

Як тільки заходжу туди, відразу розумію, що грошей мені заробити не вдасться. Бо в кріслі біля дзеркала сидить дівчина Богдана. 

— Ви мене чекаєте? — питаю я дуже ввічливо. 

— Так, чекаю, — вона киває. 

Дивиться на мене уважно-уважно, а потім видає:

— Скільки він тобі платить? Я заплачу більше, тільки залиш його сьогодні ж.

— Я не розумію, про що ви, — відповідаю я. Сама ж тихенько панікую. Невже Богдан розповів їй, що винайняв мене? Навіщо? 

— Він казав, що ти — випадковість, просто для галочки, для партнерів… А потім проходить менше двох тижнів і він відшиває мене, — вона докірливо дивиться на мене. — Він — мій. 

— Це виключно ваші особисті справи, — якщо дівчина обізнана про справи Богдана, то немає сенсу вдавати, що між мною і ним якісь справжні стосунки. Але з іншого боку мені чомусь дуже приємно, що він відшив таку красуню. Сама не знаю звідки ця зловтіха. 

— Я кохаю його. Ми давно разом, — вона зітхає. 

— То поговоріть про це з ним.

— Він не хоче, сказав, що "справа не в мені", що він щось там переріс… — бурмоче вона. — Але я знаю, я добре його знаю. Якщо ти підеш, він повернеться. Я заплачу будь-які гроші. Можу навіть машину свою віддати.

— Все у вас впирається  в гроші, — я просто не знаю, як себе з нею поводити. — Говоріть з Богданом. 

— Якщо ти не залишиш його, він не послухає. Я дійсно дам тобі що завгодно. І з роботою допоможу. Якщо ти дійсно крутий майстер, я влаштую тебе до найкращого салону, обіцяю. 

Ну це вже навіть трішки смішно звучить. Всі ці її обіцянки. 

— Як ви собі уявляєте це?

— Моя подруга власниця цілої мережі салонів, причому елітних, — одразу каже вона. — Якщо ти профі, вона візьме тебе за моєю рекомендацією.

Дуже спокуслива пропозиція. Вона реально цілить в болюче місце. Поки Сашко був малий я втратила постійне місце роботи. Але я уявлення не маю, яким чином розійтись з Богданом, адже сама наполягла на контракті. І там прописані штрафні санкції за його порушення. 

— Я поговорю з Богданом, — кажу я. 

— Про що? Ти підеш від нього? — вона зазирає мені в очі.

— Я поговорю про те, аби наша співпраця закінчилась якомога скоріше, — я не знаю, чи сама цього хочу. Але хамити людині, яка намагається зі мною домовитись я теж не можу. Просто завершу цю розмову на дружній ноті. Так буде краще для всіх. 

— Добре, — вона киває, дістає з сумочки гроші і простягає мені. — Це за виклик і час. Сподіваюсь, ми знайшли спільну мову і тепер все буде добре.

— Грошей не треба, —  відповідаю я. — Я нічого не зробила. 

— Як скажеш, — вона встає з крісла і вже виглядає більш спокійною і бадьорою. — Тоді чекатиму на хороші новини.

Я киваю і йду. Можливо й вчинила нерозумно, що не взяла оплату за витрачений час. Але мені здалось це неправильним. Так само як неправильно буде  й те, що  я кину Богдана. І справа навіть не в тому, що мене чекає штраф. А в тому, що він розраховує на мене. А за останній два тижні він вже стільки для мене зробив, що я не маю права вчинити негідно. 

Тож мене роздирають сумніви. Мені шкода красуню, яка виявилась не такою дурненькою і стервозною, як малюють стереотипи. Можливо їй і справді не пощастило з Богданом. Але я впевнена, кожен в цьому житті має право на щастя. На чоловіка, який стане опорою. Такого як мій Вова. Ми з ним подолали чимало, але впевнена зрештою все буде у нас добре. 

Я забираю з садочка Сашка, і ми повертаємось додому. 

— Ми сьогодні поговоримо з татом? — питає синочок. 

— Спробуємо його набрати, чи він зможе, — відповідаю я. 

Сашко киває  і біжить мити руки. ВІн зголоднів, і напевно вечеря цікавить його в даний момент більше, аніж розмова з батьком. З Вовою ми за ці дні лише переписувались. Він сказав, що його випишуть за кілька днів, і він зможе повернутись до роботи. Я не уявляю, як він працюватиме. Але брати у мене гроші ще раз він відмовився. Я розумію, що йому важко бути на моєму утриманні. І він всіляко намагається мінімізувати випадки, коли треба звертатися до мене.  

Але замість Вови мені телефонує Богдан. 

— Привіт, не зайнята?

— Звісно ні, — відповідаю я. 

В грудях з'являється якесь дивне відчуття. Я тепер знаю, що він вільний. Мені ніби ця новина не дає жодної користі. Але чомусь…Йохайди я як та бісова собака на сіні. Я радію, що він розійшовся з тією дівчиною. Хоча мені Богдан авжеж не потрібний.