12 Богдан

Я бачу по її виразу обличчя, що, певно, телефонує або коханець, або чоловік. Той, що за кордоном. 

Чомусь одразу стає якось неприємно. Якого біса вона каже, що це "по роботі", якщо в неї на обличчі написано, що це не так? 

— Іди, — не знаю, як зараз звучить мій голос, ну, сподіваюсь, більш-менш рівно і спокійно.

— Як справи? —  чую від Міли, вона відходить на кілька кроків, навіть сина залишивши зі мною. 

— Думаєш, хто це дзвонить? — питаю я малого, все ще дивлячись на Мілу.

— Мамі постійно хтось дзвонить, — знизує плечима хлопчик. — Я їсти вже хочу. Ми не снідали. 

— Зараз сходимо. А у твоєї мами хтось є? Ну… Хлопець, не знаю, — запитую я. — Тут, в Києві.

— Хлопець? Нє. А давай ти будеш її хлопцем? Бо чоловік у мами вже є…

От чорт… Точно, його батько їй не хлопець. Вона дійсно кохає того мудака?

— І що, вони кохають одне одного? — запитую я далі.

— Не знаю. Тата ніколи немає вдома. Я кохаю в садочку Машу, я її цілую, коли вихователька не бачить, —  пускається в оповідь Саня. —  А тато маму не цілує, бо він далеко. І хворий ще…

— Я б не проти, — раптом кажу я. — Бути її хлопцем. 

—  Ти хороший, я б теж був радий, і машина у тебе така крута, — киває Саня, намагаючись здаватись дуже великим і серйозним чоловіком. 

— О, вона завершує розмову. Так, ти про те, що я казав, їй ані слова, домовились? — запитую я Сашу.

— Чоловічі секрети? — у нього спалахують очі. — Я нічого не скажу! А можна мені хоч цукерку? 

— З мене пачка, але не прямо зараз, коли буду відвозити вас додому, по руках? — я простягаю йому руку.

Малий серйозно тисне мені руку своїми крихітними пальцями. 

— Я дуже перепрошую, —  до нас підходить Міла, і куйовдить Сані волосся. — Продовжимо? 

— Так, давай, — киваю я. — Нам потрібні кросівки…

***

Після того ми йдемо за кросівками і одягом для малого, купуємо їх і йдемо обідати на фудкорт. 

Радості дитини немає меж. Вже й не скажеш, що він був геть хворий напередодні. Саня з радістю уплітає картоплю, і водить поглядом в пошуках розваг. 

Прямо біля фудкорту облаштований дитячий майданчик. Я раніше не звертав увагу на такі речі, але коли малий вгамував голод і попросився піти погратись — я оцінив настільки такі майданчики зручна річ. 

— Хочеш полазити в тому лабіринті? — запитую я у нього. — Там ніби весело, і дітей багато.

—  А можна? — у малого загоряються очі. 

— Ти казав, що ми поспішаємо! — смикається Міла. 

— У нас ще є десь година, встигнемо. Ви дійсно швидко скупились, тож Саня заслужив трохи повеселитись. Півгодини пограє, а потім поїдемо, — відповідаю я їй.

— Ну гаразд, — здається дівчина. — Я останнім часом вся в роботі. Тож у Саші сьогодні справжнє свято. Не хочу псувати йому радість. 

Я усміхаюсь їй. Мені подобається, коли вона погоджується зі мною. Ми відводимо малого в кімнату розваг, а коли виходимо звідти, я беру її за руку і зазираю в очі:

— Є ще дещо, що нам треба обговорити.

— Що саме? — погляд вона не відводить. Але руку свою забирає. 

— Саме це, — я знов торкаюсь її долоні, але тепер тільки кінчиками пальців. — Не сахайся від мене. 

— Ми ж не перед твоїми товаришами, навіщо мені з тобою милуватись і вдавати закохану там де немає на це потреби?

— Там я буду обіймати тебе, — я подаюсь вперед, до її вуха. — Буду близько. 

Міла шумно втягує повітря. 

— Я вважаю, що впораюсь з грою. 

— А що буде, коли я поцілую тебе? — шепочу я. — Я маю побачити. 

— Цілувати ти мене будеш з заплющеними очима. Тому нічого не побачиш. Але давай зведемо ці ніжності до мінімума. 

— Не побачу, але відчую, — я зазираю їй в очі і простягаю долоню до її щоки.

Торкаюсь кінчиками пальців і не відводжу погляду. 

— Ми не маємо абсолютно нічого відчувати! Це — лише робота! — в її голосі суміш тривоги, страху і … збудження? 

— Здається, ти помиляєшся, але давай перевіримо, — я все ж подаюсь вперед, торкаючись губами її губ.

Вона стоїть нерухомо. В очах плескається цілий штормовий океан. Багато б віддав, аби дізнатись про її справжні думки в цю мить. 

— Жахливо, —  каже Міла нарешті. —  Але я витерплю. Працює професіонал, тож не переживай! 

— А мені сподобалось, — я усміхаюсь, не відводячи від неї погляду.

— Мені здається, чи ти якийсь ненормальний? — колюча злюка повертається в усій красі. — Що хорошого в тому, щоб цілувати чужу дружину? Яке від цього задоволення?