8 Богдан

Мені дещо незручно через те, що я змусив її з хворою дитиною їхати до юриста. Хоч я і запропонував тоді їй залишитись, цього було недостатньо. Треба було наполягти…

Малого шкода, все ж, через всю цю мою авантюру йому стало погано. Він мав зараз відпочивати вдома, а не їздити до юриста.

— Він мене понесе? — питає малий. І ствердно киває головою, та простягає до мене руки. 

Я беру його на руки. Він дійсно легкий. Так дивно тримати на руках дитину, хоч і не надто маленьку, одразу відчуваєш якусь відповідальність.

— Ну, пішли, кіоски з водою і їжею на головній алеї парку, тут недалеко, — я підморгую малому.

—  Він певно просто скучив за татом, — бурмоче Міла собі під ніс. Вона виглядає дуже розгублено. А от малий навпаки, здається почувається краще, ніж до початку поїздки. 

Я запамʼятовую, що треба розпитати, де лазить їхній голова сімейства. Чому залишив їх самих і все таке… 

— Зрозуміло, — кажу Мілі, але тут же нас перериває малий.

— Солодка вата! — тицяє пальцем Саня в бік першого зустрічного кіоску.

— Тобі не можна! — різко відповідає дівчина.

— Давай завтра, хочеш, я привезу? Або заїдемо сюди, — пропоную я. — Завтра тобі вже буде краще і мама дозволить, правда?

— Ти й мого сина намагаєшся підкупити? — пошепки питає Міла. 

— Дитина хоче вати, я б хотів його пригостити, — я знизую плечима. — Що, не можна?

— Ой, роби що хочеш, тільки май на увазі — тато нам не потрібний. У нас свій є! 

— І де він? — ці слова все ж вириваються з моїх вуст, хоча я планував запитати це, коли ми будемо наодинці, без малого.

— Тато трішки прихворів, — замість Міли відповідає малий. 

Міла мовчить. Її очевидно питання напрягло. 

Я вирішую, що не буду розпитувати далі. Певно, треба буде все дізнатись іншим способом… 

Ми підходимо до кіоску і я купую малому воду, а потім дивлюсь на Мілу:

— Морозиво хочеш?

В її очах справжня боротьба. Не розумію в чому складність вибору. Тому просто купую цій впертій козі ріжок з ванільним морозивом і персиковим топінгом. 

— Морозиво тебе не зʼїсть, давай, бери, — я тикаю їй в руку ріжок. 

— Ти сьогодні такий добрий, що мені страшно, — хмикає вона. І бере ріжок. Злизує краплинку, яка встигла побігти по вафлі. Чомусь я залипаю на цей рух її язика. 

— Дай спробувати, — кажу, наближаючись до її ріжка і торкаюсь його губами.

Мені цікаво, як вона відреагує на подібне. Наскільки сильно вона налаштована проти мене?... Або…

— Сподобалось? — питає Міла, скептично розглядаючи ріжок в своїх руках. Від її довгих роздумів морозиво нову починає танути. Вона зітхає, і починає його їсти. 

— Сподобалось, — киваю я, облизуючи губи і продовжуючи спостерігати за тим, як вона лиже кляте морозиво. 

—  То купи і собі, —  каже дівчина. — А не веди себе мов з голодного краю…

— З твого ріжка смачніше, — шепочу їй на вухо.

— Я туди вже своєї отрути напустила, — вона несподівано усміхається. 

— Оригінальна приправа, видно, саме цього мені в житті не вистачало, — я теж усміхаюсь. 

— Я зараз не зрозуміла — ти зі мною фліртуєш? 

— Не можна? — я зазираю їй в очі. 

— Не бачу в цьому жодного сенсу. Я через кілька хвилин стану твоїм найманим працівником. До того ж — у мене є чоловік, якого  я люблю. 

— Флірт — це ж не се… — я обриваю себе на півслові, бо малий все ж з нами і певно я дійсно переборщив. 

—  А що таке флірт? — тут же подє голос Саня, який вочевидь нас уважно слухав. 

— Ну, флірт це… Коли людина подобається. Як людина. І тобі з нею весело, ти намагаєшся їй сподобатись, — плутано кажу я.

— Тобі теж подобається моя мама? Вона у мене така хороша, — ділиться малий інформацією. 

— Подобається, — киваю я, і в цю мить дивлюсь на Мілу. — Вона дійсно хороша. 

Міла закочує очі. 

— Де вже той юрист? — питає, змінюючи тему. 

— Он та будівля, — я киваю в сторону високоповерхівки через дорогу, ми якраз перейшли весь парк. — За пʼять хвилин все зробимо…