5 Міла

Богдан вдає з себе уважного чоловіка. Вихопивдює з моїх рук кофр з косметикою. 

— Цегла там, чи що? — фиркає він тихо, коли ми виходимо на парковку біля ресторану.

—  Що важче ручки нічого в житті не підіймав, напевно? — я не втримуюсь від шпильки. Аби не те, що “ланос” зламався, я б не погодилась їхати з цим хамом ні за які гроші.

— Ти зовсім не вмієш спілкуватись з чоловіками, вочевидь тому і залишилась сама з дитиною, — ляпає він. 

Мені смішно від цієї фрази. 

— А ти звик до жінок, які рота відкривають лише стоячи на колінах? — натякаю на його дівчину з надутими губами-качечками. Ну гаразд, губи у неї були зроблені дуже професійно, але всередині мене все одно була якась неприязнь, і до дівчини. І до Богдана. 

— Вони хоча б вміють робити приємно, знають, як задовільнити, — він усміхається. 

— Я теж знаю. Про те, що дійсно може бути приємним. Але я це роблю не за гроші,  а тому, що так хочу. 

Втомив своїми дурними розмовами. І як йому в голову прийшло порівнювати мене і своїх екскортниць. 

— Думаєш, вони не хочуть? Вони теж не машини. Ну, люблять вони подарунки, але це нормально. Думаю, ти б теж любила, якби тобі їх дарували, — відповідає він, натискаючи на брелок і відчиняючи машину, до якої ми якраз підійшли.

— Для тебе норма — коли дівчина продає своє тіло за подарунок? Мені тебе шкода.

— Кожен має свою ціну. Навіть ти, я впевнений, — говорить він, відчиняючи переді мною дверцята автомобіля.

-—  Моя ціна —  дві тисячі гривень за виїзд. Якщо хочеш — професійно зроблю з тебе драг-квін.

— Фу, це щось про геїв? — він кривиться, сідаючи на водійське сидіння.

—  То ти ще й нетолерантний? — я вже відверто сміюсь з нього. 

— Мужик точно не має вдягатись в жінок, це ж ти про тих драг-квін? — уточнює він, заводячи машину і виїжджаючи з парковки.

— Один неприємний тип сказав, що все має свою ціну. Цікаво за яку б ціну ти погодився на жіночий мейк-ап і перуку? — отак, його ж козирем вдарила. Але мушу визнати - його довгі вії так і напрошуються на те, щоб їх підкреслити тінями. Травесті-діва з нього б вийшла цікава. 

— У тебе огидні фантазії, невже тобі саме такі чоловіки подобаються? — він усміхається, виїжджаючи на дорогу. — Ти хоч адресу вбий в навігатор, — він кидає мені на коліна свій мобільний. — Паролю там немає.

Я зітхаю. І вбиваю адресу. Ще більше інформації про мене для цієї людини. Потім повертаю телефон, і продовжую нічого не значущу розмову.

— Тобі б пасували блискітки, і вилиці трішки підкреслити консилером якби…

— Чим тобі не вгодили мої вилиці без блискіток? — ми стаємо в черговому заторі і він несподівано зазирає мені в очі. 

—  Якщо чесно — вилиці у тебе чудові. А не вгодили лише тим, що належать безпринципному типу, що купує жіноче тіло.

— Але ж ті жінки самі продають своє тіло, хіба я винний в тому, що вони його пропонують? — запитує він, усміхаючись.

На його щоках зʼявляються ямочки. Варто визнати, все ж він красивий гад.

Я розумію —  наша розмова іде в нікуди. Тому різко змінюю тему:

— Чому ти не залишився? Вечірка в самому розпалі, твій партнер тебе чекав, якщо я вірно зрозуміла. 

— Моя дівчина мала їхати, який би я був хлопець, якби залишився розважатись, коли в неї проблеми? 

Перше речення з його вуст, за яке можна було б його поважати. Але я розумію - що навіть ця фраза всього лиш частина гри. Тобто абсолютно фальшива. 

— Насправді ти б залишився і цілу ніч розважався, чи не так? — хочу упевнитись, що в ньому немає нічого хорошого. 

— Якби Аліса не запізнилась, так би і було, — він киває головою і рушає з місця, бо знов загоряється зелене світло. — Я б представив її, вона б всім сподобалась, ми б пили, а потім поїхали б до мене. А далі… Ну, так, я б теж розважався.

— Приємно визнати, що я і в тобі не помилилась, — кажу зверхньо. І беру телефон, щоб написати подрузі про те, що вже за кілька хвилин буду вдома. 

— Ідеальних принців, про яких ти мрієш, не існує. Ніби ж тобі вже не пʼятнадцять, щоб вірити в щось подібне, — каже він, коли ми заїжджаємо в мій двір.

Я б могла йому розповісти, що існують. Що в п'ятнадцять я зустріла свого ідеального чоловіка, який став кращим татом для нашого синочка. Але хто він такий, щоб я перед ним розпиналась. 

—  Сподіваюсь всі рахунки закрито, — кажу, відчиняючи дверцята. — Було не приємно познайомитись, Богдане. 

— Марек буде в місті ще якийсь час. Раптом захоче знов запросити мене з тобою… Можу заплатити.

— Викинь це з голови. Твоя Аліса чудово впорається з зустрічами з впливовими людьми. 

— Але він вже бачив мене з тобою, — впирається він. — А мені треба підписати з ним контракт. Тобі зовсім не потрібні гроші? Чи чоловік заборонить? 

Я мовчу. Чоловік не заборонить. Але те, що пропонує Богдан — дикість якась. Я ж не актриса, і рано чи пізно наша брехня вилізе як шило з мішка. Але ж гроші…