3 Міла

Я мало що розумію. Єдине — оплата за мейк ще не пройшла, тому влаштовувати сварку прямо серед гостей я не маю жодного права. Клієнтка буквально вимотала мені всі нерви. Її нюд в результаті перетворився на вечірній макіяж із стрілочками і червоною помадою. Було б дуже прикро не отримати гроші за цю роботу. 

Мажор притискає мене до себе, і тепло його руки буквально залишає опік на талії. Навіть через тканину. Це все нерви. Він останній, кого я хотіла б тут зустріти. 

Марек енергійно тисне мені руку. 

— Така мила пані, — каже він. — Ой, пшепрошую, там Барбара щось дуже хоче мені сказати. Зараз повернусь.

— Коза, — у мого переслідувача проривається голос. Він обпікає вухо, шепоче якусь гидоту, буквально кричить на мене, але якось пошепки, все ще тримаючи за талію: — Та я тебе… Та що ти собі дозволяєш! 

— Відпусти мене! — відповідаю йому теж тихо. — Інакше зараз влаштую скандал! - блефую, як можу.

— Тоді змушу оплатити ремонт машини! — відповідає мені в тон. — Давай, кричи зараз. Наступи на ногу чи ще щось, і я заберу в тебе всі гроші, які в тебе є, обіцяю. 

Йохайди. Тепер він легко може дізнатись як мене звати, мій номер телефону і де я працюю. А якщо додати камери відеозапису з заправки — то я точно буду винна йому ремонт чорного монстра. Кепсько, Міло. На вечір, коли мої емоції вляглись, а лікар сказав, що у Сашка просто якийсь ентеровірус, я усвідомила як погарячкувала в день. І що ризикую залишитись без прав. 

— То що, зрозуміла, в якому становищі? — його голос стає рівнішим, він знов усміхається, як тоді, при нашій першій зустрічі. — Давай, підіграй мені трохи. І ми забудемо про те маленьке непорозуміння на заправці.

— Непорозуміння — це ти. Як тебе хоч звати?

— Богдан, — відповідає він пошепки. — А тебе?

— Для тебе — Мілана Ярославівна, — кажу. — І відсунься. У мене скоро напад клаустрофобії буде.

— Рольові з жінками домінантками не в моєму смаку. Будеш Мілою, — каже він. — Ти — моя наречена, запамʼятовуй роль. Сподіваюсь, на це мізків вистачить.

Його присутність змушує мене нервувати. Ніби й конфлікт вичерпаний. Але серце калатає мов скажене. 

— Нема чого запам'ятовувати. Сподіваюсь, твої друзі не питатимуть у мене подробиць твого особистого життя, бо розповім їм, що ти ще той збоченець в ліжку і любиш лизати мені між пальців ніг.

— Яка в тебе бурхлива фантазія, — хмикає він. — Любиш, коли відлизують? Але щось місце не те…

Я червонію. Нащо я взагалі це ляпнула? Треба якось заспокоїтись. 

— Випити мені принеси, чи що? Ти ж наречений, але турботи від тебе я так бачу — вдень з ліхтариком не дошукаєшся. 

— Ти що якась пʼянчуга? Зрозуміло, чому дзеркало збила… Хоча, жінки за кермом це взагалі якийсь нонсенс, як вам взагалі видають права?...

Цієї миті я краєм ока помічаю, що до нас йде моя замовниця Маргарита, донька хазяїна вечірки. Вона мило усміхається і махає мені рукою. А може й не мені, а Богдану. 

— Мілано, ви ще тут? — питає, демонструючи ідеально білі вініри. — Богданчику, дякую за подарунок. 

— Ще раз з днем народження, — каже Богдан. Але дівчина сверлить мене поглядом, натякаючи, що мені час випаруватись. Не місце персоналу серед гостей. —  Вже знайома з моєю нареченою? — запитує він раптово, знов притискаючи мене до себе.

Марго озирається, наче не розуміючи про кого мова. Потім її брови повзуть вгору. 

— Мілана? І ти? 

— Це було кохання з першого погляду, — киває Богдан, а його рука опускається нижче моєї талії. — Ось, ми вперше вийшли разом "в люди". І я радий, що це саме твоє свято.

— І ти мені й слова не сказала? 

— О, вона в мене така соромʼязлива! — знов відповідає за мене Богдан. — Хоче всього добиватись сама. Каже, хоче працювати і на гроші мої їй начхати. Вперше в мене така дівчина.

— Мілочко, — тон Марго стає теплішим. Ну а як же, я з категорії “невидимки” перекочувала в ранг “дівчина багатія”. — Зустрінемось якось, на келих просекко, я тобі розповім, що жінки не створені для роботи. А зараз розважайтесь, мене чекають гості. 

Повільно видихаю. Наче перша загроза минула. 

Богдан нарешті махає офіціанту. Але замість шампанського подає мені келих з чимось безалкогольним. Він озирається в пошуках Марека. Але замість того раптом хмуриться, і дивиться на двері.

— От блін, схоже, я влип…