2 Богдан

Коли вона втискає газ, я не одразу розумію, що відбувається. А коли до мене вже доходить, що ця коза взяла і втекла, я раптом відчуваю, як чиясь рука лягає на передпліччя і чую знайомий голос:

— Оце вона дала! — з захопленням каже Макс, сміючись чи то наді мною, чи то над всією ситуацією. — Прямо гонщиця! Втекла від тебе!

— Замовкни! — буркаю я. — Нам ще на цю кляту вечірку їхати, поглянь, що вона зробила з моєю машиною!

— Ти сам винен. Визнай. Але дівка — просто навіжена, — він все ще з якимось захватом дивиться в слід утікачці. 

— Що ти так вирячаєшся? Вона зовсім ніяка, ані обличчя, ані чого понижче, — похмуро відповідаю я. — Сіра мишка під тридцять. Ну, може трохи молодша.

— Ну, я на відміну від тебе в авто не зазирав. Але сам факт, що вона тебе так кинула — багато каже про характер. У дамочки є яйця!

— І тому вона певно без мужика, — відповідаю я. — Кому треба жінка з яйцями? Ми ще не запізнюємось? Треба заїхати додому перевдягнутись. Ти впевнений, що той чувак буде на вечірці?

— Тобто копів ти викликати не будеш?

— Та пішла вона в дупу… Немає на це часу. Мені треба підготуватись до зустрічі з тим ймовірним партнером. Якщо він відкриє для мене іноземний ринок послуг… Сам розумієш, — я усміхаюсь. — Гроші зайві не бувають.

— Вадим Валерійович обіцяв, що наш “клієнт” буде на дні народження його доньки. Але ти май на увазі — Марек людина сімейна. ВІн приїздить з дружиною, і його кредо “Сім'я - це твоя фортеця”.

— Блін, яка ще сімʼя? — я насуплюю брови. — І про що ми будемо говорити з його благовірною? Я думав, ми його в "Царське" потягнемо, чи хоча б на дачу… Ну там дівчата, ігри, все таке…

— Ні. Цього разу ця схема не працює. Його партнери — патріархальні типи, які бодай на показ, але дуже вірні сімянини. Кажуть, Марек віруючий чи щось таке, — друг на мить замислюється. А потім як завжди починає посміхатись. — Ну, як будеш викручуватись, голова?

— Якщо він такий сімейний… Пропонуєш мені прийти з дівчиною? До цього ти хилиш? Але в мене є тільки Аліса, а вона… Ну, ти сам розумієш, що по ній одразу видно, для чого вона годиться найкраще, — я усміхаюсь.

— Маєш аж три години, щоб зробити з Аліси цукерочку. 

— Блін… — я дістаю мобільний і набираю номер Аліси.

Прикладаю телефон до вуха, а коли чую її "Привіт, котику…", одразу перебиваю:

— Ти в місті? За дві години маєш бути готовою виїжджати. Адресу скину. Вдягнись якось так, ніби ти заміжня жінка, не надто яскраво і щоб нічого зайвого не було видно. Косметики поменше, волосся розпусти. Ми йдемо на зустріч, — швидко кажу я.

— Ахаха, котю, у нас нова гра? — муркоче Аліса. 

— Типу того, все, я відключаюсь, мені теж треба перевдягнутись. І машину завезти до СТО. Приїду на "Ягуарі" замість "Лекса", відключаюсь…

***

Заїхати за Алісою я не встигаю. Пишу їй повідомлення з адресою і кажу, щоб викликала таксі. Ми з Максом маємо бути вчасно. 

Аліса спочатку не відповідає, але врешті-решт лайкає моє повідомлення. Навіть, якщо вона дується за те, що я не заїхав, все одно їй важливо показатись зі мною, як з хлопцем, я знаю, що вона давним-давно про це мріє, тож не підведе мене.

Коли ми заходимо до зали, тут вже повно народу. 

Макс бачить того поляка, в супроводі не надто гарної, дещо повної жінки, і каже, що піде до нього, підготує, нагадає про мене і приведе, а я тим часом беру до рук келих з вином. Озираюсь і раптом бачу, як до виходу з ресторану йде та сама жіночка з “ланоса”.

Раніше, ніж встигаю подумати, йду за нею. Хапаю за руку мало не в дверях і кажу:

— Ось і попалась, порушниця! 

— Шо? — спочатку просто зацікавлене. Потім її сірі, мов штормове небо очі втуплюються  в мене, зіниці стають широкими і наступне “Щоооо?” звучить вже перелякано. — Ви стежили за мною?

— О, ваша наречена вже підʼїхала! — чую я за спиною незнайомий голос з акцентом. — А Максим сказав, вона запізниться! Вітаю! Я Марек, моя дружина Барбара зараз до нас підійде! Дуже очікував на знайомство!

Я зиркаю на дівчисько, хапаю її за талію, притискаю до себе і усміхаюсь.

— Вона взагалі в мене дуже пунктуальна, так?... — я розумію, що навіть її імені не знаю. — А ще вона у мене дуже сором'язлива, — викручуюсь. — Люба, познайомся, це Марек, памʼятаєш, Макс про нього нам говорив…

— Приємно познайомитись, — придушено каже дівчина. І ставить свій підбір

 мені на ногу та добряче натискає.

Я усміхаюсь і не видаю ані звуку… Схоже, ця клята вечірка запамʼятається мені надовго…