Розділ 53. Ембер

Двері холу повільно прочинилися, і на порозі з'явився Леон. Він ішов легко, з розправленими плечима й відверто надмінним виразом обличчя — так, ніби ступав не в гості до брата, а повертався у свій власний дім. Втім, формально він був Соларісом, тож мав повне право тут перебувати.

Ендрю відперся плечем від перила, перекинув срібну монету з долоні в долоню й з гострою посмішкою вимовив:

— Ого, дивіться, хто завітав! А де ж мамчина спідниця, Леоне? Не лячно без неї в люди виходити, чи ти вже дорослий хлопчик?

Леон зупинився в центрі холу, презирливо зміривши Ендрю поглядом із ніг до голови:

— Ти мені завжди не подобався, Ендрю.

— Ти диви, яка несподіванка — це взаємно, — з іскрою в очах відгукнувся той. — Для чого ти взагалі сюди приперся?

Я мовчки стояла на сходинці, не втручаючись у їхній обмін «люб'язностями», і уважно стежила за кожним рухом Леона.

Він розправив манжети, повільно оглянув хол, зупинивши погляд на мені, і з отруйним задоволенням промовив:

— Скоро це все стане моїм. 

Я лише злегка схилила голову набік, вивчаючи його реакцію, а Ендрю на мить замовк, примружившись.

— Ваш Хранитель погодився передати мені титул, — з гордою посмішкою продовжив Леон, крокуючи вглиб зали. — Тож я вирішив завітати й особисто перевірити, чи ви тут нічого... — він кинув на мене слизький погляд, — чи ви нічого не поцупили наостанок.

Я тихо хмикнула, складаючи руки на грудях. Якби ж він тільки знав, що саме я тримала за корсетом і хто насправді тепер володіє кожним каменем у цьому маєтку…

— Здається, твоя недоторканність коштувала йому надто дорого, — він відверто насміхався.

Моя недоторканість? Пазли починали складатися докупи.

— І все ж, це мій дім також, — відрізав Леон і, навіть не чекаючи на відповідь, попрямував сходами нагору, до своїх старих покоїв.

Коли його кроки затихли в коридорі, Ендрю провів його поглядом і фиркнув:

— Брехун бісів. Поглянь на нього — розпівується, мов півень на паркані. Кайл ніколи в житті не віддав би йому титул просто так.

Він покрутив монету між пальцями, але я його майже не слухала. Усередині мене все напружилося.

Леон дійсно був маніпулятором і брехуном, але зараз... зараз у його поведінці не було удаваності. Він поводився надто спокійно. Його емоції не коливалися від страху чи блефу. Він був надто впевнений у тому, що Кайл віддає йому титул.

«Що ти задумав, Кайле?..» — промайнуло в моїй голові.

За цією «поступкою» явно ховалася чергова божевільна пастка, про яку Леон навіть не здогадувався.

Але ж я можу просто вигнати Леона?

Згадавши в пам’яті кожен пункт прочитаного договору, я з легкою посмішкою усвідомила: так, можу. Я тепер єдина законна володарка цього маєтку. Один мій жест — і варта викине Леона за браму.

Але ні, я не стану цього робити. Принаймні зараз. Повернення Леона — це надто цінна можливість дізнатися, що саме задумав Кайл і куди він подівся.

Я розвернулася й попрямувала сходами нагору, до покоїв, які зайняв Леон.

— Ембер, це відверто погана ідея! — окликнув мене Ендрю, швидким кроком слідуючи за мною.

Я промовчала, навіть не обернувшись.

Він сказав: «Твоя недоторканість…». Сподіваюсь я правильно зрозуміла сенс слів. І гарно знаю свого чоловіка. Ох, Кайле не підведи. 

— Гаразд, але я йду з тобою, — буркнув він, уже майже зрівнявшись зі мною біля дверей.

Я схопилася за клямку, зробила крок усередину кімнати Леона й миттєво штовхнула важкі дубові двері назад, зачинивши їх прямо перед носом у Ендрю. Клацання замка лунко відбилося в коридорі.

— Ембер, ти зовсім здуріла?! — одразу загримав у двері Ендрю з того боку. — Відчини негайно! Якщо цей виродок бодай пасмо твоєї голови зачепить, Кайл із мене шкіру зніме!

Я ігнорувала його крики.

Леон, який якраз скидав свій піджак, застиг і повільно розвернувся до мене. У його очах спалахнула суміш здивування та легкої настороженості.

— Ти планував мене вбити, — мовила я рівним, прохолодним тоном, роблячи повільний крок уперед. — То чому ж зараз зволікаєш?

Леон закляк. Його погляд пропалював мене наскрізь, а на обличчі проступило щире здивування.

— Вбити?.. — він тихо хмикнув, відкладаючи піджак на крісло. — Все, чого я хотів — це щоб ти не стала дружиною Хранителя. Мені потрібен був лише титул, а не твоє життя.

— Запізнився, — з легким напівусміхом випалила я.

— Запізнився... — тихо повторив він за мною, примружившись. — Можливо. Але як тільки заповіт набере чинності і я отримаю титул, я з величезним задоволенням особисто викину тебе з цього будинку.

Я не стала зважати на його погрозу. Зараз мені потрібні були факти, а Леон був ідеальним джерелом — надто самовпевненим, щоб тримати язик за зубами, але достатньо обізнаним.

— Ти так упевнено говориш про «законні папери», — я розслаблено підійшла до каміна, вдаючи, що розглядаю старовинне ліплення. — Дивно. Кайл не з тих, хто віддає своє майно й титули першому-ліпшому родичу. Особливо тобі.

— Кайл виявився розумнішим, — гордо відчеканив Леон, випрямляючи спину. — Він уміє зважувати ризики. І коли на терезах стоїть щось... або хтось справді важливий, він здатен на поступки.

Я зачепилася за ці слова. «Коли на терезах стоїть щось важливе». Значить, Кайл дійсно зустрівся з ним і запропонував угоду. Кайл тиснув на нього, але Леон вважає, що переміг. Але що йому було потрібно від нього? Невже справді гадає, що Леон причетний до замахів. Леон не надто розумний для цього…

— Поступки? — я обернулася до нього з легким сарказмом. — Ти справді віриш, що він просто підписав відмову й покірно пішов геть? Де ти з ним бачився? Впевнена, він навіть не впустив тебе до свого кабінету.

— Наш майбутній «колишній» Хранитель сам приїхав до мого заміського будинку, — із самовдоволеною посмішкою випалив Леон, потрапляючи в мою пастку. — Він прибув особисто. І підписав усе на моїх очах.

Мій розум гарячково аналізував кожну деталь. Заміський будинок Леона. Кайл мав бути там кілька годин тому. Напевно одразу, як я підписала відмову від титулу.