Розділ 52. Ембер

Я сиділа у своїй кімнаті, але думки вперто поверталися до печери. До його гарячих, упевнених дотиків, до світла місячного сяйва на його шкірі та до тієї нічної пристрасті, що випалила усе моє минуле.

«Чому ти просто не скажеш, що хочеш бути зі мною?» — його низький голос лунав у голові знову й знову, наче нав'язливий мотив.

А хіба я не хочу?

Це зробило б мене щасливою. Настільки глибоко й справжньо щасливою, що навіть моторошно ставало. Я ж роками ховала в собі це відчуття, забороняла собі бодай мріяти про подібне. Але хіба Ембер Таеріс колись лякалася перешкод? Чи здавалася вона бодай раз у своєму житті?! Ні! Ніколи!

То чому ж із Кайлом я так ганебно задкую? Чи не тому, що боюся розбити серце й виявити, що ці почуття — нерозділені?

Я згадала всі наші моменти. Його ревнощі на човні в Ніч Світлячків, його захист перед Дрейком, його шалений погляд на сцені... Е ні, лорде Хранителю! Я так просто не здамся! Якщо ти все це вигадав заради чергової політичної гри — скажи мені прямо в очі! А якщо ні... якщо ні, то...

— То ти в мене так просто не відкрутишся! — випалила я вголос порожній кімнаті.

Рішучість вибухнула в жилах гарячою хвилею, і я, не гаючи ні секунди, рушила прямо до його кабінету.

Я штовхнула двері, але всередині панувала тиша. Кайла не було. Дідько... Де ж цей бісів Хранитель, коли він так терміново потрібен?!

Я підійшла до його робочого столу.

— Ну звісно, — хмикнула я сама собі, складаючи руки на грудях. — Головний Хранитель столиці, мабуть, ховається під столом від власної дружини!

Я вже хотіла розвернутися й піти шукати його по маєтку, як раптом мій погляд перечепився за край аркуша, що визирав із-під стосу паперів.

На пергаменті чітко майорів свіжий, ще теплий підпис. Мій підпис!

От тільки... текст був зовсім не тим, який він показував мені вранці. Серце вмить затягнулося крижаним передчуттям. Я повільно простягнула руку, взяла цей документ і почала уважно читати.

«З цього моменту леді Ембер Таеріс-Соларіс стає повноправною й одноосібною власницею всього майна роду Соларісів — включаючи головний родинний маєток та особистий будинок Кайла Соларіса.

Процедура розлучення (згідно з попеередньою угодою) залишається невідворотною й відбудеться в останній день літа, як і було домовлено раніше.

Та рівно в перший день осені Сторони зобов'язані повторно укласти безстроковий шлюбний союз.

У разі відмови або втечі леді Ембер, ця процедура відбудеться без неї.»

— Ну ти й підла тварюка, Хранителю... — прошепотіла я, відчуваючи, як шок повільно поступається місцем дикому, майже божевільному захвату.

Він не залишив мені жодного виходу. Взагалі. За цим документом я отримувала абсолютно все: його статки, його будинки... і його самого. Коли ми розлучимося в серпні, то вже першого вересня я знову стану його дружиною. А якщо я вирішу втекти чи скасувати весілля — він просто скріпить наш союз без мене.

Він віддав мені ключі від свого світу, повністю знезброївши себе перед дівчиною, яку ще три місяці тому вважав потенційною шпигункою.

Склавши пергамент і заховавши його в корсет, я рішучим кроком вийшла з кабінету. Кайла нагорі не було, тож я швидко спустилася сходами до головного холу.

Біля масивних дверей стояв Ендрю. Він звичним, майже механічним рухом підкидав у повітря срібну монету, яка тихо дзеленчала в тиші маєтку.

— Де Кайл? — відразу перейшла я до справи, зупиняючись на останній сходинці.

Ендрю зловив монету, спритно затис її між пальцями й посміхнувся:

— Та ось... продав він тебе. Бачила б ти, скільки мені щойно заплатив за мовчання!

— Дуже смішно, Ендрю, — я згортала руки на грудях, ігноруючи його. — Він мені терміново потрібен. Де він?

Брат Кайла примружився, уважно вивчаючи мій вираз обличчя. Його посмішка трохи згасла, а в очах з'явилася цікавість:

— Ну, мені він особисто не докладав про свої маршрути... Але ти якась дивна сьогодні, Ембер. Що вже сталося?

— Нічого, з чим я б не розібралася, — відрізала я.

Перш ніж Ендрю встиг щось додати, двері холу відчинилися, і всередину швидким кроком зайшов лакей. Не Освальд, який зазвичай розпоряджався всіма візитами, а молодий слуга, якого я раніше майже не помічала. Втім, я не звернула на цю деталь особливої уваги.

— Леді Ембер, лорде Ендрю, — збентежено заговорив лакей, важко дихаючи. — До брами прибув лорд Леон. Запитує, чи дозволите ви йому увійти?

Повітря в холі вмить сповнилось напруги. Ендрю миттєво зібрався, його розслаблена поза змінилася хижацькою виправкою, а монета зникла в кишені. Я теж мимоволі напружилася, відчуваючи, як двозначні почуття від прочитаного договору миттєво змінилися морозним передчуттям нової небезпеки.