Розділ 51. Кайл

Ми пройшли до його кабінету. Затишне, але дещо занедбане приміщення пахло сухим тютюном та старим папером. Я швидко оглянув масивний горіховий стіл, завалений якимись кресленнями, та полиці з книгами. Нічого підозрілого на перший погляд.

Єдине, що привернуло увагу — портрет Кетрін у срібній рамці, який Леон швидко перевернув зображенням донизу.

— Досі не змирився з втратою? — хмикнув я.

— Досі не можу повірити, що ти так бездумно впустив таку жінку, — відповів він і з удаваною вальяжністю сів на край столу.

— На щастя, ти дуже вчасно допоміг мені відкрити очі, — я щиро усміхнувся. — Адже її серце ніколи не належало нікому із нас. Воно належало лише титулу та грошам.

Леон промовчав, але його магічний фон миттєво здригнувся. І в цю секунду я зрозумів головне: він і сам це чудово знав. Ось він, його справжній мотив. Якщо він отримає титул Хранителя — він отримає й Кетрін. І йому байдуже, що вона кохатиме лише владу. Мабуть, цей дурень наївно гадає, що його власного кохання вистачить на двох. Наївний хлопець... Його щирі, спалахуючі емоції щодо цієї дівчини повністю це підтверджували.

— Як ти взагалі мене знайшов? — запитав Леон, звузивши очі.

— Твоя мати купила цей будинок майже два місяці тому. Повір, відстежити таку суму грошей для мене — дитяча забавка.

— То ти весь цей час знав, де я?! Чому тоді всі минулі допити влаштовував через матір?

Минулі зустрічі... Я справді домовлявся про зустрічі з ним через Клодію й обережно витягував із нього інформацію про замахи, але користі з Леона було, як з козла молока. Він спілкувався з якимось анонімним замовником, навіть не знаючи його імені. Леон лише планував залякати мене й змусити відмовитися від титулу через Ембер. Хотів викрасти її, щоб я не зміг вчасно пройти ритуал. Це я з'ясував давно. Але самі замахи — не його рук справа. Він міг бути підлим маніпулятором і брехуном, але його емоції не брехали: він не вбивця.

— Мишка має залишатися в мишоловці, — спокійно відповів я.

Його емоції спалахнули люттю, а щоки миттєво вкрилися рум'янцем.

— Та ти знаєш... — почав він, подаючись уперед.

Я лише легенько підвів руку, змушуючи його замовкнути, і накрив його розум м'якою, заспокійливою хвилею своєї магії. Маніпулювати Леоном було простіше за все — він був надто емоційним і нестримним.

— Я хочу віддати тобі титул, Леоне, — промовив я чітко, карбуючи кожне слово.

Кутик його рота смикнувся в спантеличеній судомі.

— Що це за нові ігри, Кайле?

— Я віддаю тобі титул Хранителя, і ти можеш стати повноправним володарем столиці, — мовив я, карбуючи кожне слово. — Хіба не цього ти прагнув усе своє життя?

Леон нахмурився, у його очах спалахнула глибока підозра:

— Ось так просто?.. І які ж твої умови?

— Ти пальцем не торкнешся Ембер, — мій голос впав до небезпечного шурхоту. — А якщо бодай спробуєш — згориш заживо. Непорушна магічна клятвена угода, кров за кров... Ти чудово знаєш, як це працює.

Леон довго вивчав моє обличчя, а потім у його розширених зіницях промайнуло раптове, майже божевільне осяяння. На губах распливлася отруйна посмішка, і він тихо, награно засміявся:

— Ти закохався... — він хихикнув, потираючи підборіддя. — Чорт забирай, Кайле, цього я точно не передбачив! Не чекав, що тебе так безглуздо потягне до цієї дівчини. Фігурка й личико в неї, звісно, нічого так, але ж манери...

Він не встиг договорити. Повітря в кабінеті вмить загриміло, і я знову накрив його жорсткою, льодяною хвилею магічного тиску, змушуючи його легені стиснутися від браку кисню.

— Я зрозумів, зрозумів! Не треба на мене тиснути! — відхекався Леон, миттєво згасивши посмішку й важко спираючись ліктями на стіл.

Ще трішки... Ще бодай один дурний подих, ще одне криве слово про мою дружину — і я просто розмажу його по цій стіні, забувши про всі плани.

— То що, по рукам? — я повільно витягнув із внутрішньої кишені заздалегідь підготовлений сувій із випаленими магічними печатками. Я склав його спеціально для Леона.

Він примружився, уважно розглядаючи сувій, і промовив, ретельно добираючи кожне слово (схоже, цей хлопчик виявився не настільки дурним, як я сподівався):

— А твоя... — він зробив паузу, почувши мій важкий подих, і виправився: — твоя вже дружина? Я ж не тупий, Кайле, і чудово розумію, що це може бути пастка. Ви можете мене переграти, і коли ти відмовишся від претензій, титул чи статки переходять до неї. І тоді мені доведеться ділитися із цією дівчиною.

— Тупий... — тихо, майже з жалем повторив я його ж слово. — По-перше, вона дружина майбутнього лорда Хранителя, а самого титулу я ще офіційно не прийняв. А по-друге, Леоне... я знаю, що ти порпався в моїх паперах і бачив наш із нею контракт. Ти прекрасно знаєш, що ми розлучимося наприкінці літа. Контракт магічний і непорушний.

— Те, що ви розлучитеся, геть не гарантує, що вона не успадкує частину майна! — відчеканив Леон, випрямляючись. — Мого майна! На яке я буду мати повне право як Хранитель!

Я ледь помітно усміхнувся. До цього повороту я також підготувався ідеально.

— Ось, — я повільно дістав і розгорнув перед ним другий документ — той самий, що Ембер підписала власним чорнилом і моєю магією лише кілька годин тому. — Подивись сам. Все буде тільки твоїм.

— Ти готовий заради якоїсь дівчини знищити все, над чим працював роками? — з неприхованим здивуванням запитав Леон, повільно перебираючи папери. — Віддати титул? Відмовитися від влаштованого майбутнього?

— А хіба ти не готовий пожертвувати власними мізками й залишками самоповаги заради Кетрін? — я знову отруйно посміхнувся, крок за кроком наближаючись до нього. — Купувати будинок, плести інтриги й мріяти про дівчину, яка відкрито приміряє роги кожному своєму залицяльнику... Тобі це, схоже, навіть подобається.

Леон відразу ж зблід, його щелепи стиснулися так, що на вилицях виступили жовна, а емоційний фон вибухнув сумішшю пекучої образи та безсилля. Проте жадібність виявилася сильнішою за сором: він швидко підхопив підписані папери та відсунув їх на свій край столу.