Розділ 49. Ембер

Він різко розвернув мене до себе і поцілував.

Його губи палко обпалили мої. Розум кричав: тобі буде боляче, знову! А серце мовчало. Лише билося в такт його. А тіло вже давно погодилося. Ще під час першого поцілунку.

— Ембер… — прошепотів він і провів своїми долонями по моїй шкірі.

Я не дала йому договорити, руками почала розстібати його одяг.

Він позбувся решти речей із тією ж владною впевненістю, з якою крав мій спокій від першого дня нашої зустрічі. У сутінках місячного сяйва його тіло здавалося вирізьбленим із міцного мармуру — сильне, вкрите тонкими шрамами, небезпечне... і повністю належне мені в цю мить.

— Ти зводиш мене з розуму, Ембер, — прошепотів він, і його голос був настільки низьким та оксамитовим, що прошив мене наскрізь.

Не розриваючи поцілунку, Кайл опустив мене на матрац. А потім повільно накрив мене своїм тілом, діючи з неймовірною, майже лякаючою ніжністю. Його гарячі долоні пестили мої стегна, піднімалися вище до талії, випалюючи сліди на шкірі. Я буквально тонула в ньому, розчиняючись у кожному подиху, у кожному дотику. Зникли всі шпигунські ігри, замахи, таємниці корабля та мої власні страхи. Лишилися тільки ми.

Коли Кайл повільно й обережно увійшов у мене, я мимоволі вигнулася в спині, затамувавши подих від захлинної хвилі почуттів.

— Ого... — тихо, ледь чутно вирвалося з моїх губ.

Кайл зупинився на секунду, даючи мені звикнути. Він схилився нижче, ніжно торкаючись моїх губ, чоло до чола, і прошепотів:

— Ти дивовижна, моя маленька шпигунко...

— Не зупиняйся, Кайле, — благала я, уткнувшись носом у його шию та обхоплюючи його плечі руками.

— Моя нетерпляча дружина, — з легким, пристрасним напівусміхом відповів він, починаючи ритмічно й повільно рухатися. — Тепер ти нікуди від мене не втечеш.

Його рухи були одночасно ніжними й сповненими стриманої сили. Кожен поштовх відзивався в моєму тілі солодким трепетом. Повітря в печері здавалося розпеченим. Я чула його важке дихання, відчувала, як прискорюється ритм його серця під моїми пальцями, і сама втрачала контроль.

Усередині мене почало закручуватися дике, сліпуче тепло. Воно накручувалося тугим вузлом, підступаючи все ближче й ближче. Кайл, наче відчув це тонким магічним чуттям, пришвидшив темп, роблячи рухи глибокими та вимогливими.

— Дивись на мене, Ембер, — викарбував він, накриваючи мою долоню своєю.

Я розплющила очі й зустріла його темний, палаючий погляд. У той самий момент жар всередині вибухнув сліпучим салютом. Моє тіло остаточно розчинилося в блаженному закінченні, я вигнулася й вигукнула його ім'я, втрачаючи зв'язок із реальністю. За мить після цього, з важким стогоном, власної розрядки досяг і Кайл, міцно пригортаючи мене до себе.

Ми лежали на шовковому матраці. Я з комфортом вмостилася прямо на його широких, теплих грудях, слухаючи, як повільно вирівнюється його дихання. Срібний місяць вже давно перестав заливати ущелину світлом.

Його рука ніжно гладила мою голу спину, виводячи невидимі узори.

— Знаєш, — тихо промовив Кайл, нахилившись і поцілувавши мене в верхівку, — якби мені хтось сказав два місяці тому, що я буду одружений і лежатиму в печері на матраці з дівчиною, яка вкрала для мене прикрасу... я б застрелив цю людину за дурні жарти.

Я мимоволі усміхнулася. Зараз, мабуть, уперше за все моє життя мені хотілося повністю скинути всі захисні маски, зупинити сарказм і просто бути щасливою поруч із чоловіком, який став для мене надто важливим.

Я трохи підвела голову й подивилася йому в очі:

— Кайле... ми дещо забули.

Він примружився, і на його губах спалахнула бісівсько-ігриста усмішка:

— Хочеш другий раз?

Щоки миттєво обпекло гарячою хвилею. Я почервоніла до кінчиків вух, але відчуття його тіла під собою було надто приємним, щоб тікати.

— Захист, — витиснула я з себе, намагаючись повернути строгий вираз обличчя.

— А, ти про це, — Кайл легенько усміхнувся й заспокійливо провів долонею по моєму стегну. — Не хвилюйся. Я приймаю спеціальне зілля для цього.

— М-м-м, ну звісно, — хмикнула я, не втримавшись від легкого уколу. — Тобі ж точно зараз не потрібно маленьких злобних хранителів.

Кайл щиро, дзвінко засміявся, від чого його грудна клітка піді мною завібрувала:

— Хіба що маленьких злих шпигунок!

— Ох ти ж!.. — я з награним обуренням жартома вдарила його кулаком прямо в бік, але він лише перехопив мою руку, притягнув до своїх губ і міцно поцілував пальці.

Коли ми залишали печеру, Кайл упевнено повів мене темним, вузьким гротом, про який, схоже, знав лише він один. А потім сіли на човен і повернулися до міста. Ми йшли, постійно перебиваючи одне одного, жартували й тихо сміялися, наче два підлітки, які втекли з нудної лекції. На душі було легко й дивовижно спокійно.

У маєтку панувала тиша. Жодного шуму, жодної моделі чи пліткуватого гостя — лише старий освітлений хол і Освальд, який нечутно виринув із тіні.

— Брати вже сплять? — запитав Кайл, не випускаючи моєї долоні.

— Вони не поверталися, лорде, — шанобливо відповів Освальд, плавно вклонившись. — Вам щось принести?

— Ні. Скажи лише, щоб нас ніхто не тривожив.

Освальд на мить затримав на нас погляд, його суворе обличчя знову нічого не видало:

— Я вітаю вас із одруженням. Зізнатися, це було дуже несподівано.

— Повірте, Освальде, для мене також, — з напівусмішкою відгукнулася я.

Кайл лише задоволено хмикнув, а в наступну секунду, не попереджаючи, легко підхопив мене на руки й поніс сходами нагору. Я стиха ахнула, обхоплюючи його за шию, поки він упевнено крокував до наших покїв із суміжними кімнатами.

Опустивши мене на підлогу біля проходу між нашими спальнями, Кайл опирався плечем на одвірок і з викликом промовив:

— Ну що ж, гадаю, тему сумісного проживання нам доведеться переглянути.

Провести з ним ніч це одне, але залишатися на ніч… це вже трохи занадто. Тим паче за місяць такого прожиття мені буде важко відвикнути.