Розділ 48. Ембер

Він ніс мене так, ніби я важила не більше пір'їни, а аристократи в залі розступалися, мов хвилі перед кораблем.

Замість карети він повів мене вузькими, напівтемними вуличками в бік торгових рядів біля причалу. Я все ще була у своїй білосніжній сукні, збита з пантелику й розкуйовджена після його божевільного зізнання та спекотного поцілунку.

— Кайле, ми куди? — нарешті витиснула я, коли він нарешті опустив мене на ноги, але міцно перехопив за долоню.

Він не відповів. Натомість підвів мене до ятки якогось заспаного купця, який саме згортав торгівлю. Кайл, не торгуючись, кинув йому важкий мішечок із золотом, забираючи пляшку витриманого темного вина та теплу ковдру.

Я спантеличено насупилася, оглядаючи цей «комплект для виживання»:

— Серйозно, Хранителю? Ти щойно викрав мене з власного свята, щоб улаштувати пікнік серед нічних підворіть?

Кайл лише загадково посміхнувся, ховаючи пляшку під плащ, але так нічого й не пояснив. Владним рухом він потягнув мене далі — прямо до дерев'яних пристаней, де тихо погодувалися на воді невеликі човни.

— Сідай, — мовив він, вказуючи на один із них.

Я зупинилася на краю помосту, з підозрою впираючись поглядом у темну воду:

— Ти ж розумієш, що це виглядає як класичний початок злочину?

Кайл ступив до мене впритул, беручи моє обличчя в свої прохолодні долоні, й низько запитав:

— Ти ж довіряєш мені, маленька шпигунко?

Я примружилася, вловлюючи відблиски місяця в його синіх очах:

— Не впевнена. Особливо після того, як ти затягнув мене під вінець прямо на сцені.

У цей момент з боку головного майдану пролунав гучний постріл гармати — офіційний сигнал до початку Полювання за реліквіями. Натовп аристократів та шукачів пригод із дикими криками й тупотом вибіг на вулиці, гарячково кинувшись шукати перші підказки.

— Що ж, тоді доведеться перевірити це на практиці, — зауважив Кайл і, перш ніж я встигла бодай вилаятись, спритно підхопив мене й швидко запхнув у човен.

Він відв'язав канат, легко застрибнув слідом і впевненими поштовхами весел спрямував нас геть від галасливого берега.

— Ці люди надто зациклені на реліквіях, — зауважив Кайл, спокійно спостерігаючи за хаосом, що вирував у місті. — Вони бігають за ілюзією, яку Мейлін вишив на сукнях.

Я загорнулася в ковдру, ховаючись від нічного бризу, й прискіпливо глянула на нього:

— Зачекай... Ми пливемо не туди, куди вказує підказка?

Кайл легко хмикнув, ритмічно розрізаючи веслами темну гладь води:

— Справжня цінність ніколи не лежить там, куди вказує юрба, моя дружино.

— Тільки за документами твоя, — нагадала я. Здається шок уже остаточно минув. 

Кайл зупинив весла. Човен плавно послизнувся по воді. Він нахилився трохи вперед, і його очі спалахнули небезпечним, дражливим вогнем:

— А якщо раптом я захочу по-справжньому?

Я миттєво замовкла. Усередині все стислося в солодкий комок. Я гарячково шукала в його обличчі підступ, якусь звичну кпину чи черговий хитрий розрахунок, але Кайл дивився абсолютно серйозно. Не знаючи, що сказати на це, я лише ніяково відвела погляд і тихо запитала:

— Ти справді... це не спланував? Все це одруження на сцені?

Кайл важко видихнув і знову взявся за весла:

— Не планував. I це насправді дуже дивно для мене. Я завжди все контролюю, Ембер. Але поруч із тобою контроль просто розпався на шматки.

Ми пливли в тиші ще якийсь час, поки з нічного туману перед нами не виринули темні, скелясті обриси віддаленого острова.

Коли човен м'яко ткнувся носом у піщаний берег, Кайл допомог мені вийти. Я ступила на вогкий пісок, озираючись довкола. Високі скелі, густий ліс, закручені дерева...

У мене перехопило подих. Серце зробило божевільний перекид, а в голові спалахнув дивний, моторошний спогад.

Цей острів... він здавався мені до болю знайомим

Ми йшли мовчки. Кайл крокував упевнено, ніби знав кожен вигин цієї темної, кам'янистої стежки, а я лише міцніше загорталася в ковдру, намагаючись не зачепитися підборами за коріння дерев.

Раптом він зупинився біля підніжжя невисокої гори. Повернувся до мене, у його очах спалахнув пустотливий вогник.

— Зараз може бути трохи боляче... — весело сказав він і, не давши мені й секунди на роздуми, бездумно стрибнув кудись у суцільну пітьму.

Я придивилась і побачила там невелику ущелину. 

— Чому з усіх чоловіків у цьому світі мені дістався саме божевільний?! — вигукнула я в порожнечу, притиснувши долоні до грудей.

З глибини ущелини пролунав його глухий, щирий сміх:

— Стрибай, дружино! Я тримаю!

Я заплющила очі й без жодних роздумів стрибнула слідом. Політ тривав лише мить — і сильні, надійні руки Кайла миттєво підхопили мене, м'яко амортизуючи посадку.

Ми опинилися в тій самій печері, де вже були раніше. Але зараз її геть неможливо було впізнати. Усе виглядало надто чисто, затишно й дивовижно: на кам'яній підлозі лежав м'який матрац, застелений шовком і ковдрами, довкола горіли захищені від вітру ліхтарі, а на низькому кам'яному виступі стояли те саме вино, яке він купив, та свіжі фрукти.

Я здивовано роздивилася довкола, склавши руки на грудях:

— Хм... А це вже дуже схоже на побачення.

Я підійшла до Кайла ближче, мружачись і глузливо штовхнувши його ліктем у бік:

— І ти після цього смієш стверджувати, що нічого не планував?

— Ну... взагалі-то я планував запросити тебе сюди вже після Полювання за реліквіями, — задоволено посміхнувся він, спостерігаючи за моєю реакцією. — Але, як бачиш, наші плани сьогодні трохи змінилися.

— Чому саме сюди? — тихо запитала я, оглядаючи темні склепіння.

— Бо ти сама сказала, що тут гарно, — просто відповів Кайл. — Здивувати тебе звичайними квітами не вийшло б. Тобі потрібна небезпека і загадки, Ембер.

Я озирнулася довкола й підвела голову вгору. Саме в цей момент срібне світло повного місяця пробилося крізь вузьку ущелину в стелі, заливаючи всю печеру магічним, нереальним сяйвом. Холодні скелі, запах моря й ніжне світло заповнили увесь простір. Це справді було неймовірно. Саме те, що я так любила — дика небезпека, заворожуюча краса, романтика... і Кайл.