Розділ 44. Ембер

Вранці я ледь змусила себе відірвати голову від подушки. Сонце лише починало пробиватися крізь важкі штори, а я вже спускалася широкими мармуровими сходами до вітальні.

Назустріч мені, трохи погойдуючись, виринув Ендрю. Вигляд у нього був... м’яко кажучи, веселий. У руках він захоплено тримав кілька кришталевих келихів, а на губах грала розслаблена, п'яна усмішка.

— З самого ранку? — я зупинилася на останній сходинці, спантеличено звівши брови. — Ти серйозно?

Ендрю трохи кліпнув очима, наче тільки зараз помітив мене. 

— О, наше ясне сонечко, доброго ранку! — він неохайно відсалютував мені одним із келихів. — Хто рано встає, тому... той уже напідпитку. 

Я все ще була надто сонна, щоб вступати з ним у тривалі філософські дискусії, але щось у його поведінці здалося мені дивним. Ендрю завжди любив розваги, але зараз він виглядав якимось... надто підозрілим. Занадто метушливим.

Позіхнувши, я про бурмотіла:

— Побачиш Кайла — скажи, що я хочу прогулятися.

Ендрю хмикнув і легко відмахнувся від мене келихом:

— То йди вже, йди… я передам йому. 

— Дуже смішно, — зреагувала я на його недбалий тон.

— Не знав, що ти стала його особистою власністю і мусиш звітувати за кожен крок, — саркастично протягнув він, розвертаючись, щоб піти далі. — Скоро почнеш питати дозволу, щоб дихати?

— Зачекай, — я ступила крок уперед і перехопила його погляд. — Ендрю, зупинись. Ти якийсь дивний.

Він зупинився, повільно повернув голову й знову видав свою фірмову, трохи криву усмішку:

— Я? Підозрілий? Сонечко, це ти у нас шпигунка, не перекладай свої професійні деформації на моє скромне свято життя.  

— Ендрю, що відбувається? — я примружилася, вдивляючись у його обличчя.

— Та нічого! — він розвів руками, заклично киваючи на темну пляшку. — Хіба що ти хочеш зі мною? Третьою будеш? Чи, може, десятою...

Я насупилася, і в голові миттєво виринув спогад про те, як Кайл скаженів і лютував востаннє, коли побачив, що я п'ю в компанії його брата. Згадувати той вибух ревнощів і розбірками у їдальні зараз взагалі не хотілося. 

— Не сьогодні, — відрізала я.

— Ну то йди собі, гуляй! — з полегшенням хмикнув Ендрю, піднімаючи келих. — І не псуй мені веселощі своїм суворим личком. Читати моралі будеш Кайлу, йому це явно подобається.

Він розвернувся, а я залишилася стояти у коридорі, проводжаючи його поглядом і відчуваючи, як під шкірою згортається легке, тривожне передчуття.

Я намагалася зберегти спокій, але щось підказувало: не варто лишати того «напівп’яного» саркастичного паскудника поза увагою. Не роздумуючи довго, я тихо рушила за Ендрю.

Він прямував у глибину будинку, а далі — крізь високі скляні двері прямо на задній двір маєтку.

Я ступила на свіжу зелену траву й миттєво завмерла. Повітря з шумним свистом вирвалося з моїх грудей.

Посеред заквітчаної галявини стояв Кайл. А прямо перед ним... стояло щонайменше десяток молодих дівчат. Довгоногі, з витонченими фігурами й грудьми, які буквально вискакували з безсоромно прозорих, невагомих суконь. Вони щебетали, наче зграйка райських пташок, і крутилися довкола Хранителя, майже торкаючись його своїми голими плечима.

Усередині мене щось миттєво спалахнуло. Дикий, гарячий укол прошив грудну клітку наскрізь, наче отруєне лезо. Я зціпила зуби так, що аж щелепа затріщала. Дволикий падлюка! Наче це не він ще вчора сичав про мою безпеку й хотів замкнути мене на замок! А зараз влаштовує оргію…

— Мама мія... — раптом пролунав поруч гучний, занадто захоплений вигук.

Я не відразу помітила чоловіка у яскравому, отруйно-пурпуровому камзолі з пір'ям. Він окинув мене поглядом і обурено сплеснув долонями:

— Дівчинко, ти чому ще не перевдягнута?!

— Я? — спантеличено перепитала я, кліпаючи очима від такої зухвалості.

— Звісно ти! Чого стоїш?! Давай, роздягайся, час — це гроші!

Неподалік був Ендрю. Він ліниво спостерігав за цією вакханалією, попиваючи з пляшки. Я не роздумуючи зробила три кроки, просто вирвала з його рук темне скло й зробила кілька добрячих, обпікаючих ковтків прямо з горла.

— Ех, зараз зіпсуються всі мої веселощі... — зітхнув Ендрю, підпираючи щоку долонею й явно передчуваючи катастрофу.

У цей момент Кайл відчув мій погляд. Він повільно розвернувся. Наші очі пересіклися в повітрі.

Я випростала спину, розправила плечі й натягнула на обличчя найсолодшу, найвитонченішу усмішку, на яку тільки була здатна.

— Кайле, мій дорогий наречений... — мовила я голосно, щоб мій голос розлився по всьому задньому двору.

Дівчата вмить замовкли й розлетілися від нього в усі боки, наче сполохані мухи.

— Я бачу, ти часу даремно не втрачаєш, — я зробила крок уперед, тримаючи пляшку в одній руці. — Надіюся, лорде Хранителю, ти хоч відібрав серед них тих, хто вміє перевіряти напій на отруту... чи вони тут виключно для краси твого «кабінету»?

Кайл побачив мене. Його погляд зсунувся на пляшку в моїй руці, потім на мій бойовий вираз обличчя, і в його очах спалахнуло щось небезпечне й водночас божевільно задоволене.

— Ембер, це моделі, — стримано промовив Кайл, залишаючись непорушним, але його погляд буквально випалював дірку у пляшці в моїй руці.  

— Я бачу... — зробила ще один неквапливий крок уперед, оглядаючи дівчат із ніг до голови. — Дуже гарні. І ноги прямо від вух... І всі так затишно згрупувалися біля тебе.  

— І вони мають бути в домі, а не на дворі! Як і моє пір’я! — раптом вереснув чоловік у пурпуровому камзолі, гарячково розмахуючи руками. — Сонце зіпсує шовк, а вітер — зачіски!

Я натягнула найсолодшу усмішку, на яку тільки була здатна:

— Ну що ж, гості дорогі, заходьте, не соромтеся... Тільки обережно, бо наш лорд Хранитель сьогодні особливо турботливий.

— Показ цих суконь — це перша підказка до полювання за реліквіями, — проігнорувавши мій сарказм, спокійно пояснив Кайл, крокуючи до мене. — На тканині вишиті давні карти. А Мейлін дизайнер цих суконь.