Розділ 42. Ембер

Ми пропустили Бал Сонця.

Ну, як пропустили... Ми туди пришли, але Кайл майже одразу заявив поважному товариству, що мені раптово стало зле. Мовляв, у мене паморочиться голова й нудить.

Ні, ну ви чули?! Що тепер про мене шепотітимуть усі світські пліткарі міста?! Цей нестерпний паскудник просто дозволив усім думати таке!

Тепер я сиділа у своїй пишній бальній сукні у вітальні маєтку, спопеляючи поглядом чашку. Освальд щойно приніс нам свіжий чай і, звісно ж, випив першу піалу сам, прямо при мені. Кайл після замаху підозрював геть усіх і наказав прислузі особисто випробовувати на собі будь-яку їжу та напої.

Ендрю та Ітан, наче два вірні сторожові пси, вимощувалися поруч. Чиясь постійна присутність мене не стільки дратувала, скільки бісило те, що я слухняно роблю все, чого хоче Кайл.  

— Кайл уже остаточно збожеволів, — хмикнув Ендрю, розвалюючись збоку на дивані. — Я б зараз мав притискати в темному кутку якихось гарних панянок, а не перевіряти міцність цієї оббивки.

Ітан його веселого настрою не поділяв.

— Де він взагалі? — похмуро запитав молодший брат.

— У своєму кабінеті, — роздратовано процідила я, роблячи ковток вже перевіреного чаю.

— Напевно, знову перевіряє всі можливі теорії змови, — Ендрю зітхнув, закидаючи голову на спинку. — Він так себе в могилу заведе. Постійно одне й те саме: допитує та перевіряє кожного, хто мав хоча б найменший дотик до того корабля.  

— Він хвилюється, — тихо вставив Ітан.

— Знаю, — Ендрю звівся, провівши долонею по волоссю. — Але ми вже увесь тиждень перериваємо архіви й зрозуміли одне: окрім батька, з тим кораблем так тісно більше ніхто не працював.  

Вони дійсно провели цілі дні за паперами, але результат виявився нульовим. Кайлу подарував цей корабель його батько. І усі, хто хоча б трохи співпрацював із батьком братів Соларісів, або вже давно померли, або були перевірені Кайлом на емоції. Ми зайшли в абсолютний глухий кут.

— Йди поговори з ним, — раптом сказав Ендрю, підморгнувши мені. — Застосуй свої жіночі штучки, відволічи його трохи.

— Як? — я підозріло примружилася.

— Ембер, це не я сплю з Хранителем. Маєш сама знати! — він голосно засміявся.

— Я не сплю з Хранителем! — обурено випалила я.

Але це лише розпалило сміх Ендрю. За секунду до нього з тихим хихиканням приєднався й Ітан.

— Бачиш? Навіть мій цнотливий братик тобі не вірить...

— Та ну вас! — я роздратовано відмахнулася й все ж піднялася з крісла.

— Взагалі-то, я не цнотливий! — обурився позаду Ітан, але я вже його не слухала.

Я піднімалася сходами до кабінету Кайла.

Підійшовши до важких дубових дверей, я почула зсередини чужий голос. Стривожений, натягнутий голос тітки. Я давно її не бачила.

— Кайле, ти маєш зрозуміти... це прокляття! — гарячково доводила вона.

Вона хотіла додати щось іще, але в цей момент я штовхнула двері й переступила поріг. Тітка миттєво замовкла, запекло ковтнувши повітря.

— Яке ще прокляття? — запитала я, вхопивши її здивований і трохи наляканий погляд.

— Тітка намагається мене переконати, що на титулі Хранителя лежить давнє прокляття, — спокійно мовив Кайл з-за столу. У його голосі виразно чулася скептичність.

— Твої дідусь і бабуся померли! І це був не нещасний випадок! я це точно знаю! Мій брат... Кайле, твої батьки теж загинули! — вигукнула вона, повернувшись до нього. — А зараз це коїться з тобою! Кайле, ти ж знаєш, що ти мені як син. Послухай мене: просто відмовся від титулу!

— Якщо я відмовлюся, тоді Леон матиме всі права... — зауважив Кайл.

— Нізащо! — уперше за весь час тітка втратила світську витримку й зірвалася на емоції. — Він нізащо не стане Хранителем! Я не хочу такої долі своєму синові! А ти... ти мені як рідний, Кайле. Задумайся просто. Благаю.

Вона різко піднялася, поправила шаль і, навіть не попрощавшись із нами, швидким кроком вийшла з кабінету.

— А її слова про прокляття звучать логічно, — зауважила я, проводячи пальцем по гладкій полірованій поверхні столу.

Кайл відірвався від паперів, підвів на мене погляд і легенько всміхнувся куточками губ:

— Ти що, вперше підтримала Клодію? Ну треба ж... Ти чудово впишешся в цю сім’ю.

Я зневажливо хмикнула, склавши руки на грудях:

— Залишився місяць, тож можна й тітку підтримати. Аби ти трохи скинув оберти.

Кайл лише втомлено провів долонею по волоссю, скуйовдивши темні пасма. У його очах залягли важкі тіні від безсонних ночей.

Я зітхнула й зробила кілька кроків уперед, підходячи ближче до його масивного дубового столу. Хотілося роздивитися, над чим він так запекло б'ється. На аркушах розгорталися складні схеми, креслення та виписки зі старих архівів — усе, що стосувалося судна Соларісів.  

Я нахилилася над картою, вдивляючись у дрібний шрифт.

Раптом Кайл різким, владним рухом перехопив мене за талію й одним ривком притягнув до себе, саджаючи прямо собі на коліна.

— Ей! — випалила я від несподіванки, борсаючись у його обіймах. — Ти що витворяєш?!

— Тут кращий кут огляду, — спокійно й абсолютно невинно відповів Хранитель.

Я спробувала викрутитися й піднятися, але його міцна рука залізною хваткою притисла мене за талію до його тіла, позбавляючи будь-якого шансу на втечу. Я поворушилася ще раз, намагаючись знайти зручнішу опору, як раптом Кайл важко видихнув мені в потилицю й тихо промовив:

— Ембер... ти робиш тільки гірше.

Я миттєво завмерла. Усередині все потеплішало, коли я збагнула, про що саме він.

— Ну... принаймні ти хоча б трохи забув про свою теорію змови, — мовила я з легким сарказмом, намагаючись приховати збентеження.

Кайл на це лише хижо усміхнувся, міцніше стиснувши долоню на моєму стегні.

Зробивши вигляд, ніби нічого не сталося й сяяти на колінах у Хранителя — це моя щоденна рутина, я знову впилася поглядом у папери. Сидячи так близько, я вловила одну дивну деталь серед списків та рахунків.

— Слухай... а звідки взагалі у твого батька з'явився цей корабель? — запитала я, вказуючи нігтем на первинну документацію.