Розділ 40. Ембер

— Чорт забирай... — випалила я в порожнечу, гарячково крутячи головою на всі боки.

Тиша печери тиснула на вуха. Сяючі мохи на стінах тьмяно віддзеркалювалися у воді, але це не додавало затишку. В голові билася лише одна чітка, роздратована думка: Він кинув мене.

Печера сама по собі мене не страшила. Я бачила й гірші діри у Нижньому місті. Але я була сама. Раніше для мене це було звичною справою — я звикла покладатися тільки на себе й виживати наодинці. Проте відтоді, як я заручилася з Кайлом, поруч зі мною завжди хтось був. Його дратівлива, саркастична, але така надійна присутність стала чимось само собою зрозумілим. І до цього я, як виявилося, теж звикла. Набагато швидше, ніж хотілося б визнати.  

Раптом гладь басейну збурилася, і з глибини з шумним сплеском випірнув Кайл. Він різко струсив вологе волосся, від чого бризги розлетілися навсібіч, і жадібно ковтнув повітря.

— Ти кинув мене! — виплюнула я, схрестивши руки на грудях і спопеляючи його лютим поглядом.

— А ти вже скучила, маленька шпигунко? — він всміхнувся, витираючи обличчя долонею, а тоді хитнув головою в бік води. — Не час для сцен. Стрибай.

— О, звісно! Стрибати в темну безодню — це ж мій улюблений вид вечірнього відпочинку! Мріяла про це все життя! — випалила я з чистим сарказмом.

— Давай, Ембер, рухатися треба, — наполегливо мовив Кайл, утримуючись на воді. — Стрибай, я знайшов нам корабель.

Я заніміла, кліпаючи очима:

— Як?!

— Відчув емоції... деякої людини, — відповів він, примружившись.

Це його «деякої людини» мені ду-у-уже не сподобалося. Звучало так, ніби під водою ховається щось, з чим я б у житті зустрічатися не хотіла.

— Натиснув на що потрібно, — спокійно продовжив Хранитель. — Той розвернув свій металобрухт і повернувся за нами. Давай швидше, ми не маємо багато часу.

Всередині все перевернулося від подиву. Я знала, що Кайл сильний маг, але щоб ось так — перебуваючи не зрозуміло де, на відстані перехопити чийсь розум, вплинути на емоції й змусити розвернути судно?! Я й гадки не мала, що він здатний на таке. Це була лякаюча, але вражаюча сила.

— Хто це? — насторожено запитала я, роблячи крок до краю.

— Тобі не сподобається, — усміхнувся він.

І перш ніж я встигла обуритися, Кайл різко простягнув руку, хапнув мене за кісточку й ривком потягнув у воду!

Я з криком звалилася в басейн, створивши цілу тучу бризок. Випірнувши й відпльовуючись, я першим ділом з люттю загребла воду руками й плеснула йому прямо в обличчя:

— Ти божевільний?!

Кайл навіть не моргнув, лише витер воду з очей і оглянув мене з голови до ніг.

— Ти знаєш, що тобі дуже пасує бути у воді? — низьким голосом мовив він, а в очах знову спалахнув той самий дражливий вогник.

Я знову плеснула на нього водою, цього разу ще сильніше:

— Це що, комплімент?!

— Це факт, Ембер, — він легко ухилився, усміхаючись куточками губ. — А тепер пірнай. Там попереду є ущелина. Потрібно трохи проплисти під водою, і ми виберемося назовні.

Не чекаючи, поки він знову викине якусь аристократичну штучку чи спробує мені «допомогти», я набрала повні легені повітря й першою пірнула в глибину.

Я чула виразний сплеск позаду — Кайл пірнув слідом за мною.

Занурення вийшло довшим і важчим, ніж я розраховувала. Легені горіли пекельним вогнем, а підводний тунель здавався нескінченним. У якийсь момент Кайл спробував перехопити мене за потилицю, намагаючись поділитися повітрям — точно так само, як під час Ночі Святлячків. Але я принципово вирвалася й відштовхнула його руку. Дідька лисого! Я пропливу це сама.

І я пропливла.

Ми з галасом пробили поверхню води, і я жадібно, із судомою в грудях вхопила нічне повітря. Шок і виснаження миттєво відступили, поступаючись місцем чистому заціпенінню.

Перед нами дрейфував корабель. На борту, неохайно спираючись на огорожу, стояв Дрейк. На його обличчі цвіла широка, самовдоволена усмішка, а в руках він тримав скинуту мотузяну драбину.

— Проблеми в раю? — солодкаво протягнув він, оглядаючи наш мокрий, обдертий вигляд.

Я повільно перевела погляд на Кайла, відчуваючи, як усередині все закипає:

— Ти не міг виловити емоції когось більш... притомного?!

— Вибирати не доводилося, люба, — крізь зуби процідив Кайл, намотуючи мотузку на руку.

Він без зайвих слів обхопив мене за талію й одним потужним ривком підсадив на перші щаблі, допомагаючи піднятися на борт.

Дрейк, звісно ж, не втримався й відкрито витріщився на мою напівпрозору від води білизну та вигини тіла. Реакція Кайла була миттєвою. Його сині очі примружилися, і в повітрі важкою, задушливою хвилею розлилася його магія. Я не відчувала самого чарівного тиску, але шкірою спіймала, як різко впала температура довкола.

— Пробачте, пробачте... — Дрейк миттєво зблід, а коли магія Кайла закінчилась, прошепотів:— Та що я там не бачив…

— Я його вб’ю, — тихо й абсолютно серйозно витиснула я, ступивши на палубу.

— Спочатку доберемося додому, — так само тихо, але з крижаною загрозою відповів Кайл, перелазячи через борт. — А потім я особисто допоможу тобі заховати тіло.

Дрейк вмить зблід ще дужче й гарячково відступив.

Решту шляху ми їхали майже в повній тиші. Кайл одразу ж методично обійшов весь корабель, перевіряючи кожен важіль, кожне з'єднання й систему.

— Для власної безпеки — нічого не торкайся, — суворо мовив він, коли проходив повз мене.

— Та я вже зрозуміла, що твої іграшки вибухають від одного мого подиху, — буркнула я, глибше кутаючись у теплий плед, який мені кинули.

На кораблі була й Валері. Вони з Дрейком лише мовчки, безвучно переглядалися між собою. Я уважно спостерігала за ними й розуміла: це не просто переляк. Кайл явно приклав руки до їхньої шовковості, або ж їх просто до смерті лякав його похмурий, задумливий вигляд.

Коли Кайл нарешті сів поруч, я тихо запитала:

— Це ж... не був нещасний випадок?

Кайл мовчки хитнув головою.