Розділ 38. Кайл

Вона гадає, що вміє ховати емоції. Справді думає, що цей її натягнутий спокій і фальшива байдужість спроможні мене обдурити.

Але я відчував, як дрібно тремтять її пальці під моєю долонею. Відчував, як шалено калатає її серце, коли я нахилився надто близько. Ембер звикла захищатися шипами, мов дике звірятко, яке вже раз поранили.

«То я можу не хотіти», — випалила вона своїми спокусливими, закушеними до крові губами.

Брешеш. Ти хочеш цього так само сильно, як і я.

Я знаю, як той покидьок розтоптав її довіру, як він понівечив її серце й змусив збудувати навколо себе кам'яні стіни. І в цю секунду, дивлячись у її палаючі очі, у моїй голові раптом промайнула твереза, болюча думка: «А що роблю я? Чи не чиню я з нею те саме вже вдруге?»

Почуття до неї давно вийшли з-під контролю. Вони палили мене зсередини, вимагали розкрити карти. Але чи готовий я впустити її настільки глибоко? Чи готовий ризикнути її серцем знову, коли сам до кінця не розібрався у власних хаотичних думках?

Думи розвіяв спалах магічного золота в дзеркалі заднього огляду.

Дрейк.

— Тримайся, Ембер, — вицідив я.

— Не лякай мене... — у неї затремтіли руки. — Зачекай, це що... Дрейк?! І він мчить просто на нас?

— Гадав, він не настільки дурний… Та все ж…

Але він не йшов на таран. Його корабель різко, з божевільним свистом підскочив угору, зрізаючи вертикальний повітряний потік і випередивши нас на пів корпусу. Він вирішив погратися. Виклично, прямо над нашими головами.

Виклик прийнято, хлопчику. Ти зайшов на мою територію.

— Візьми правий важіль! — наказав я Ембер, плавно перенаправляючи частину магічного потоку на її панель. — Тільки не смикай. Тримай курс рівно, поки я розгойдаю вітрила!

Вона миттєво згрупувалася, схопившись за важіль. Її страх поступився місцем чистому адреналіну. Вона була неймовірною в цей момент.

— Твій колишній лише грається, — легка посмішка осяяла моє обличчя. Правилами це не було заборонено.

Я втиснув форсаж. Наше судно легко пішло в діагональний занос, обходячи скелястий пік. Я читав гірські потоки вітру, як розгортку карти: ліворуч — висхідний потік, праворуч — розселина з турбулентністю. Дрейк зробив ставку на тупу швидкість, але я знав аеродинаміку цього каньйону краще за власні п'ять пальців.

Ми пішли в піке, підпірнали під його борт і вирвалися вперед, наче спущена з тятиви стріла. Золотий корпус судна Дрейка залишився далеко позаду, безнадійно ковтаючи наш магічний слід.

Я забрав руки від важелів, заклав їх за голову і усміхнувся.

Перемога була в кишені. Солодке відчуття тріумфу вже розливалося по венах... як раптом усередині мене все стиснулося.

Передчуття. Погане, липке передчуття.

Корабель пішов надто важко. Магічний відгук на важелях став млявим. Я особисто перевірив кожну руну й кожен вузол у трюмі перед вильотом — усе було в ідеальному стані. 

Клац.

Звичайне механічне клацання. Без жодної магії. І в ту ж секунду корабель здригнувся від глухого, важкого удару під нашими ногами. Але це неможливо!

— Що... що це? — перелякано випалила Ембер, миттєво відсмикуючи руку. — Я щось зламала?!

Щось змінилося! І я здогадувався що… але це неможливо!

Я глянув на прилади, а потім на свої порожні долоні. Ембер торкалася панелі й раніше, але до цього моменту я тримався за штурвал поруч із нею, або ж через неї, безперервно вливаючи в систему власну магію. Моя сила насильно утримувала механізм. Але варто було мені на секунду забрати руки й розірвати контакт, як потік магії в приладах миттєво згас.

У дзеркалі заднього огляду я побачив, як ліве крило охоплює багряне полум'я. Не говорив це Ембер, щоб вона не злякалася.

«Ні, маленька шпигунко. Ти нічого не зламала. Ти щойно запустила пастку, яку приготували для мене.»

Все запищало і я вглядався у мерехтливі позначки.

Хтось пробрався на судно перед регатою. Цей покидьок не просто зняв моє блокування — він перепідключив захисний запобіжник прямо до резервуара з роз'їдаючим магічним реагентом.

Батько, який залишив мені корабель, колись винайшов цей механізм як захист від викрадення: якщо потік магії в приладах раптово зникав, запобіжник мав м'яко заглушити двигун і скинути лишки реагенту за борт. Але диверсант перенаправив цей скид просто у внутрішні секції лівого несучого крила.

І головне: я відключив цю функцію ще кілька років тому. 

Вони знали про магічний «нуль» Ембер. Знали, що поруч із нею будь-яка магічна ланцюгова реакція в приладах миттєво гасне. Вони розраховували саме на те, що вона опиниться біля штурвалу...

Та питання нове назріло… чи повний нуль в моїй нареченій, якщо моя сила змогла литись через неї?

— Ти взагалі впевнений, що твоя родина не намагалася оформити на тебе страховку?! — перекрикуючи рев вітру та тріск палаючого металу, заорала Ембер. Вона мертвою хваткою вчепилася в край панелі, а її очі розширилися від суміші люті та дикого азарту. — Бо якщо ми зараз розіб'ємося, я особисто встану з мертвих і відгребу тебе твоїм же штурвалом!

— Тобі обов'язково бути саркастичною саме зараз?! — рявкнув я, намагаючись утримати важіль керування.

— Це мій захисний механізм! — відрізала вона. — Краще кажи, куди тиснути, поки ми не стали частиною місцевого ландшафту!

Внутрішньо все закипіло від люті на того, хто це влаштував. Хтось, окрім батька, не просто знав будову корабля — він використав особливість Ембер як детонатор. Але часу на роздуми не залишалося: ми падали з півкілометрової висоти.  

— Готова стрибати? — максимально спокійно запитав я.

Ембер витріщилася на мене, як на божевільного:

— Що?! Стрибати?! Кайле, ми на висоті пів кілометра! Якщо ти вирішив вчинити групове самогубство через зіпсований поцілунок, то я в цьому участі не беру!

— Ти ж вмієш плавати, — з легкою посмішкою відповів я, гарячково прораховуючи траєкторію падіння.

— При чому тут плавати?! Це БЕЗОДНЯ!

— Підіймай свою красиву дупцю і стрибай, Ембер, бо зараз ми вибухнемо разом із цим ковчегом!