Розділ 35. Ембер

— Пробачте, шановний, — я усміхнулася витончено й професійно. Дякую тітоньці Клодії за те, що навчила мене гарних манер і вміння шкіритися у відповідь на огиду. — У вас таке непримітне обличчя, що я цілком могла й забути. Я що, забула дати вам чайові за те, що доглянули моїх коней?

— Бачу, гострі зубки відростила, — він перехилився через мене, торкаючись плечем, і вальяжно взяв із фуршетного столу келих. — Я, між іншим, беру участь у цій регаті. А от що ти тут робиш — це велике питаннячко...

— То йди й постав його комусь іншому, — я спокійно погладила Пухнастика, і той радісно замахав хвостом.

— Мила собачка. У кого вкрала?

— Моя, — я гордо підняла голову, звисока (хоч це і було важко, бо він вище) міряючи його поглядом. — Один кобель зрадив, то я іншого завела.

Дрейк хмикнув, миттєво зрозумівши натяк, але його це анітрохи не заділо.

— Боюся, Пухнастик із цим не згоден, — вишкірився він.

Дідько, він знав ім'я цуценяти! Зачекайте... він що, знає Валері?! Але звідки? Я бачила її чоловіка — імені його я не пам'ятала, але його точно звали не Дрейк-Мудило.

— Господарка Пухнастика найняла мене для участі в регаті. Вони мої спонсори... — він огидно розтягував слова. — І не тільки спонсори, якщо ти розумієш, про що я...

Не підмогуй мені! Я не хочу чути твої мерзенні натяки. Він ще й навіть не приховував, що спить із одруженою жінкою! Хоча, можливо, це були лише його самозакохані фантазії.

— Гидота, — мене ледь не знудило прямо на його сюртук. — Пане не-конюху, а коханцю... а чи не пішли б ви до... свого корабля?

— Боїшся, що я розповім усім твою маленьку таємницю? — він зненацька нахилився до мого вуха, і його отруйний подих обпік шкіру: — Про те, як ти досі розшукуєшся за контрабанду магічних артефактів? Цікаво, як швидко тебе звідси виженуть… я маю на увазі з міста, Ембер. 

Дрейк повільно відсторонився й забрав своє гидке обличчя від мене, задоволено спостерігаючи, як я застигла від шоку.

— О, гадаю, довго чекати не доведеться, — він подивився кудись мені за спину.

Сподіваюся там демон! І цей демон зараз владно торкнувся моїх плечей, накриваючи мене своєю важкою, гарячою тінню. Цей запах…

— Хранителю, прийміть мою повагу, — почав Дрейк і низько вклонився, але в його голосі вже чувся отруйний азарт. — Здається, ця дівчина перебуває тут абсолютно незаконно...

Кайл різко розвернув мене до себе, перериваючи Дрейка на пів слові й не даючи йому договорити.

— Кохана, — промовив він тихо, але я була впевнена: Дрейк почув кожну букву. — Я ж просив тебе не розмовляти з підозрілими особами, щоб я не хвилювався.

А потім він зробив те, від чого мої ноги миттєво підкосилися.

Він поцілував мене.

Ось цими самими бажаними й ображеними губами — гарячим, владним і глибоким поцілунком. Він владно притиснув мене до свого міцного тіла, і я, забувши про все на світі, відповіла, поклавши руки йому на плечі. Його губи пестили мої, дражнили й вимагали більшого, допоки він лише злегка не відсторонився, даючи мені ковтнути повітря.

Я переконувала себе, що це було зроблено тільки для того, щоб розізлити Дрейка. Тільки заради цього! І лише через це мої ноги зараз відмовлялися тримати тіло, а долоня Кайла сповзла трохи нижче талії, майже торкаючись сідниць…

— До біса... — глухо пробурмотів він і знову накрив мої губи нестримнішим поцілунком.

Я б дала все на світі, аби побачити в цей момент обличчя Дрейка. Але чорт забирай, який до біса Дрейк, коли поруч такий чоловік?! Той, хто задля тебе світ переверне — навіть якщо ти просто захворіла «запаленням хитрощів».

Які можуть бути образи, коли його язик виробляє таке? Я злегка вкусила його за нижню губу, намагаючись повернути собі бодай краплю контролю.

— Кохана, дочекайся вечора, — він дражливо поцілував мене в щоку, торкаючись губами гарячої шкіри. — Я цього не забуду, Ембер.

— Ти про мою хворобу? — прошепотіла я так тихо, сподіваючись, що він не почує.

— Про свою хворобу — тобою, — він озирнувся й повернувся до Дрейка. — Пане, якщо у вас є якісь питання до моєї нареченої...

Кайл навмисне зробив паузу, щоб сповна помилуватися оскаженілим виразом обличчя суперника.

— ...то прошу вирішувати їх виключно через мене. Не варто турбувати леді перед весіллям.

Дрейк аж позеленів від люті.

— Та ви знаєте, хто вона?! — завив він, наче скривджений пес. — Це ж Ембер бісова Таеріс!..

— Так, це Ембер. І скоро вона стане Соларіс, — Кайл злегка послабив хватку, але не випустив мене. — Тож попрошу добирати слова в присутності леді, яка незабаром стане моєю дружиною. А ось хто ви такий — мені абсолютно невідомо. Та, судячи з ваших емоцій... — Кайл окинув його поглядом із ніг до голови. — Зверхність, зарозумілість... о, що це? Страх? І, здається, палючі заздрощі...

Ось так його! Це мій наречений, усі бачили?! Фіктивний наречений. Фіктивний...

І чого це я взагалі радію?! Дрейк зараз просто вибухне власною кислотою.

— Гадаю, ви той, кому моя наречена колись вказала на двері, — підсумував Кайл крижаним тоном. — І для закриття цієї неприємної ситуації пропоную розійтися просто зараз. Інакше... вам краще не знати, що буде далі.

Я фізично відчувала магію, яка хвилями розходилася від Кайла. Вона не торкалася мене, але була настільки потужною та важкою, що повітря навколо затріщало. Я гадки не мала, як Дрейк взагалі встояв на ногах. Його обличчя зараз нагадувало розчавлену перезрілу сливу, з якої витекли всі фарби.

— Пробачте, Хранителю... — Дрейк покірно опустив голову.

— Перед моєю нареченою це скажи, — Кайл тиснув на нього своєю магією емоцій. Дрейк вже майже непритомнів.

— Пробачте... — знесилено прошепотів той, навіть не намагаючись звести очей.

Кайл окинув його зневажливим поглядом, упевнено взяв мене під руку й сліпучо усміхнувся. У той самий момент увесь натовп навколо нас одночасно повернувся й теж почав усміхатися та розмовляти про своє. Схоже, Кайл застосував імпульс магії, щоб вони так різко змінили настрій і відвернули увагу від нашого конфлікту.