Розділ 33. Кайл

Всередині мене прокотилася справжня буря. Чорт забирай, я вже й забув, коли востаннє відчував щось подібне. Мене не було в маєтку якісь пару годин, а ці двоє вже влаштували затишні посиденьки... з вином і таємницями.

І моя «маленька шпигунка» виявилася зовсім не хворою. Анітрохи. Вона застигла, витріщившись на мене переляканими очима — так, ніби я спіймав їх за чимось справді злочинним.

А Ендрю... Дідько, це ж Ендрю. Як він міг? В його емоціях я не відчув ні каяття, ні страху і навіть насмішки не було. Лише приховані таємниці, якщо їх взагалі можна відчути. Можливо, між ними й не було нічого кримінального, але сидіти удвох на нічній кухні, розпивати вино й шептатися — це вже занадто. Я не чув всієї їхньої розмови, лише уривки про якісь таємниці, але мені цілком вистачило й цього, щоб у жилах закипіла лють.

Поруч нервово прокашлявся цілитель. Я лише зараз згадав про його існування.

— Диво сталося, цілителю Мон, — мовив я, не зводячи очей з Ембер. — Моя наречена вже в чудовому стані. Як бачите, мій брат посприяв її дивовижному одужанню. Він у нас ще той «лікар»... завжди знає, куди встромити носа, особливо коли це стосується жінок.

— Гей, я попрошу! — миттєво вставив слово Ендрю, виправляючись і роблячи крок назад.

Я повністю проігнорував випад брата. Повернувшись до цілителя, який усе ще переступав із ноги на ногу біля дверей, я стримано мовив:

— Цілителю Мон, ви отримаєте щедру винагороду за терміновий виклик… і за мовчання. Можете бути вільні.

Чоловік покірно вклонився й швидко зник, лишаючи нас утрьох.

Я повільно розвернувся до них, склавши руки на грудях:

— Отже... таємниці. У вас двох.

Ембер миттєво начепила свою звичну, непробивну маску.

— Не знаю, що саме ти почув, Хранителю, але це була приватна розмова, — холодно відрізала вона.

— Ти робиш тільки гірше... — тихо й ледь чутно пробурчав Ендрю, зробивши крок назад. 

Ембер же підійшла ближче й зухвало зазирала мені просто в очі — так, ніби абсолютно нічого не сталося:

— Я не збираюся виправдовуватися за те, чого не робила, і за те, що Лорд Хранитель сам собі вигадав.

— Вигадав? — я тихо хмикнув, перекриваючи рукою прохід, коли вона спробувала зробити крок до виходу. — Я вигадав?

— Так, Хранителю, — вона й не думала відступати, гордо склавши руки на грудях.

— Я вигадав твою хворобу? — вигнув брову я.

Ембер зрадницьки закусила нижню губу. І цей жест заставив глянути на її спокусливі вуста.

— Тож я чекаю пояснень, — я підвів погляд до її очей.

— Ні, — відрізала вона.

Звук зубів, які зараз струться від люті, було чути занадто чітко. Здається, це були мої власні зуби.

— Я не зробила нічого поганого!

— Ти збрехала! — я ледь стримував голос, щоб не влаштувати їй жорсткий допит прямо тут, серед кухонного начиння.

— Лише в тому, що хвора, — буркнула вона, звівши брови.

— Ти збрехала, — повторив я, роблячи крок у її бік. — І я хочу знати — чому? Якщо ти не хотіла їхати на регату, то...

— То що? — перебила вона. — Ти справді думав, що я одразу викладу тобі всі карти?

— I чому ж ти туди не хочеш?

Ембер мовчала. Чорт забирай, була причина! Дійсно була якась вагома причина, чому вона так відчайдушно уникала цієї події. І що найгірше — Ендрю знав цю причину.

Ембер підійшла ще ближче, майже торкаючись мене.

— Я не можу довірити свої секрети людині, яка готова одружитися з першою-ліпшою дівчиною з ринку, — вона ледь смикнула бровою, намагаючись зберегти невимушений вигляд.

Вона дуже хотіла здаватися байдужою. Але в кожному її русі відчувалася фальш, і ця її прихована таємниця дратувала мене до сказу.

— Тоді ти підеш на регату, — карбуючи кожне слово, вимовив я. — І будеш там поруч зі мною увесь день. Покажеш усім яка в нас щаслива майбутня сімʼя. 

— А інакше що? — зухвало кинула вона.

З цією дівчиною мені просто не вистачало терпцю.

Вона спритно спробувала вислизнути під моєю витягнутою рукою до дверей, але я діяв швидше. Я різко перехопив її за талію й притягнув до себе. Вона спиною та сідницями з розгону врізалася в мої груди й стегна. З її вуст вирвався легкий стогін, і моє тіло миттєво відгукнулося напруженням внизу.

— Моя маленька брехуха, — прошепотів я їй просто в вухо, міцно утримуючи за стан. — Не варто гратися зі мною.

Вона сіпнулася в моїх обіймах. Краще б вона цього не робила. Її сідниці ковзнули і це, чорт забирай, було приємно.

— Побачимося на регаті, Хранителю, — тихо промовила вона. — Тільки потім не скаржся, що я зіпсувала тобі свято!

Я повільно розтиснув пальці, відпускаючи її. Ембер, навіть не озирнувшись, прискорила крок і миттєво зникла в коридорі, прямуючи до своєї кімнати.

Я лишився на кухні й повільно розвернувся до Ендрю. Той як ні в чому не бувало прикладався до пляшки з вином. Я знову просканував його емоції і магічно натиснув на них, щоб побачити справжню картину. З братами я цього не робив дуже давно, але зараз не збирався церемонитися.

— Твої ревнощі... — спокійно почав братик.

— Мої ревнощі?! — перебив його я, від чого мій голос небезпечно понизився.

Як він взагалі міг таке казати після всього, що сталося між Кетрін і Леоном?! А тепер він робить схоже з Ембер?

— Слухай, брате, це абсолютно не те, чим здається, — Ендрю виставив долоні вперед, міняючи тон на серйозний. Його емоції відгукнулися. Він не хвилювався, але був злегка роздратованим. — Хоча я взагалі не знаю, чим це тобі здається. Так, Ембер збрехала. Вона не хвора. Але повір мені — вона влаштувала цю комедію точно не для того, щоб пити зі мною вино на кухні.

— А чому тоді? — карбуючи кожне слово, вицідив я, крок за кроком наближаючись до нього. Лють усередині клекотала, вимагаючи виходу.

Ендрю важко зітхнув, повільно похитав головою й опустив погляд на напівпорожній келих.

— Я не можу сказати, Кайле.

Я з силою стиснув зуби — аж у скронях зашуміло. Виявилося, ця маленька брехуха з Нижнього міста змогла довіритися моєму братові більше, ніж мені. Вона відкрила йому свої секрети, поки мене змушувала грати роль дурня, який бігає містом у пошуках цілителів.